Читати книгу - "Гра в кота і мишу, Ніка Сасс"

Ще пару років тому я вважала період старшої школи найважчим в житті, хто б і що б про це не казав. Все через те, що від нас очікують дорослих виважених рішень про те, куди піти навчатися, і ким стати. Хоч ми всього лише підлітки - вже не діти, але ще не дорослі. Наш мозок ще не в змозі приймати такі серйозні рішення, та й гормони на піку. Мені про це точно відомо, адже біологія - моя пристрасть. Але мені, на відміну від більшості, пощастило, я ще в дитячому садочку вирішила ким хочу стати, коли виросту. Це сталося після того, як хлопчик на ім’я Микита із старшої групи впав із дитячої горки і зломав руку. Я була в захваті від роботи лікарів швидкої допомоги і відразу вирішила стати лікарем, коли виросту. З того часу моє рішення лишилося незмінним. І от сьогодні я вже студентка другого курсу головного медичного вузу України. Але я ще не здогадуюсь, що цей рік поверне з ніг на голову всі мої уявлення про ідеальне життя. А поки що: "Вітаю, мене звуть Мія Мишковська, мені вісімнадцять років і я планую стати кардіологом, коли закінчу навчання і пройду інтернатуру." Амбітно? Авжеж, але юнацький максималізм ніхто не скасовував. Я закінчила школу з золотою медаллю, хоч ніколи не була ботаном, просто мені подобається дізнаватись щось нове. Отримавши високий середній бал з зовнішнього оцінювання, з легкістю вступила на лікарську справу, де і навчаюсь  вже на другому курсі. На цьому, мабуть, все найцікавіше про мене закінчується. Адже в усьому іншому я цілком звичайна особистість. Моя зовнішність нічим не примітна, я б навіть назвала себе такою собі сірою мишкою. (Дуже символічно: Мишковська - сіра миша, ха-ха). Мій зріст трохи вище 1,60 м, хвилясте темно-русяве волосся. Єдина моя перевага, на мою думку, - це виразні зелені очі. А ще влітку в мене з’являється ластовиння на носі. Худі або толстовка разом з джинсами мій улюблений лук. А своє буйне волосся зазвичай я збираю в хвіст або ж в пучок. Я люблю бігати і харчуюсь досить збалансовано, якщо ви розумієте про що я (Білки, жири, вуглеводи), завдяки цьому моя шкіра ніколи не знала що таке вугревий висип, як це буває в підлітковому віці, а тіло струнке і підтягнуте. 

Я живу з мамою та бабусею Поліною, з того часу як батько помер, а старший брат Віталій одружився і тепер живе окремо зі своєю дружиною Оленою в іншому районі міста. Ці дві події сталися з різницею в декілька років, спочатку нестало тата, пізніше брат переїхав. Хоча останнє не може не тішити, тому що він суттєво мене бісив. Бабуся Поліна - татова мама, але в них з мамою склалися такі гарні відносини, що в один прекрасний день, вона здала свою однокімнатну квартиру в центрі міста і переїхала до нас. 

Моя матуся - психолог за освітою, але настільки любить дітей, що от вже двадцять років працює вихователем в приватному дитячому садочку і ні краплі про це не шкодує. Її зарплатня, а також гроші з оренди бабусиної квартири дозволяють нам жити досить пристойно. На вісімнадцатиріччя мама з бабусею навіть купили мені вживану машинку - фольцваген жук. Так, я маю водійське посвідчення, тим більш, якщо у брата своя автошкола, але це не допомогло мені поки що позбутися страху керування авто. Це через те, що мій тато загинув в автокатастрофі. Крім цього, з’ясувалось, що в нього було хворе серце, і в нього стався інфаркт, що і спричинило аварію. Але це все минуле...

Ну що ж, як то кажуть: «Welcome to my life!»…