Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

На пустельну планету опустився маленький рятувальний корабель, великий лишився в космосі чекати відповіді. Вони прибули на сигнал маяка, який передавав sos. З корабля вийшло двоє солдатів, більше відправляти порахували не раціонально. Планета була дуже небезпечна, і шанси знайти того, хто подавав сигнал, були вкрай малі.

— Цікаво тут взагалі є хто вижив? — запитує Роні у старшого брата.

— Звідки мені знати, наше завдання перевірити. Йдемо до тієї будівлі, бо сигнал маяка йде з неї.

Хлопці підійшли до будівлі і заглянули всередину.

— Порожньо, — сказав Альфред, — власне, як я й казав. Вимикаємо маяк і повертаємося.

— Привіт, ви на сигнал маяка прилетіли? — запитала в них за спиною.

Після мого "привіт" хлопці різко обернулися і направили на мене зброю. Менше хвилини вони мене уважно розглядали. Я тим часом підійшла і вимкнула маяк, щоб він перестав пищати. Хлопці вже встигли прибрати зброю, уважно подивилася на них, відзначаючи їхню схожість, зробила висновок, що брати.

— Зброю ви даремно прибрали, тут дуже небезпечно без неї. Особливо коли вже сонце сідає. Заберете мене з цієї планети?

— Пішли, — сказав один із хлопців.

— Тоді краще поквапитися, у нас лише кілька хвилин, поки вони не вилізуть із нір.

Ми мовчки вийшли з будівлі й побігли до корабля. Уже починали чутися ревіння урсів, які прокинулися і були голодними. На кораблі нас чекав нудьгуючий пілот, теж військовий. Щойно ми зайшли, він задраїв люк і злетів. А з планети почало лунати моторошне виття.

— Тебе як звуть? — запитав старший із братів.

— Ізабелла.

— Скільки ти тут на планеті і скільки вас було?

— Нас було 16 осіб. Корабель здійснив аварійну посадку місяць тому, ну точніше 31 місцевий день, сьогодні 31 день.

— Ти залишилася сама?

— Так.

— Зрозуміло. Мене звуть Альфред, це Рональд і Майк.

— Це був туристичний корабель? — запитав Майк.

— Так.

— Співчуваю.

— А куди ми летимо і хто ви?

Пілот усміхнувся і сказав:

— Вчасно запитала. Ми летимо на борт її Величності Королеви Мартіни. Це завдяки їй тебе забрали з цієї дикої планети.

— Дякую.

— Їй подякуєш, — усміхнувся Майкл, — це вона наполягла, щоб ми злітали перевірити. Хоча всі говорили, що тут немає нікого живого, маяк увімкнений занадто давно.

Спочатку думала посміхнутися, але потім вирішила, що краще буде менше свої почуття проявляти і зберігати спокій. Рятувальний корабель швидко покинув атмосферу цієї планети і підлетів до величезного корабля, залетів в один із трюмів. Мене одразу відвели в мед відсік для обстеження.

— Абсолютно здорова, так, кілька синців, але це дурниця, — сказав лікар. — Люба, ви просто напрочуд добре виглядаєте, якщо врахувати, на якій планеті ви були цілий місяць.

Я тільки посміхнулася, вирішила прийняти його слова як комплімент. Хтось із помічників лікаря приніс мені одяг, він, щоправда, виявився чоловічим. І був схожий на простий спортивний костюм сірого кольору. До того ж білизна виявилася теж чоловічою, я вирішила нічого не коментувати і взяла те, що дали. Мене відправили в душ — як це приємно, я вже й забула, що можна нормально вимитися. Помилася, одягнулася, вийшла до лікаря.

— Ходімо, — сказав він, — відведу тебе до її Величності, вона хотіла на тебе подивитися

Я мовчки пішла за ним слідом. Хотіла ще нормально висушити волосся, але, мабуть, воно саме собою сохнутиме. А то я розмріялася ще й про фену, добре, що забрали з тієї планети і нормально ставляться, не кинули в камеру чи в рабство не потрапила. Йти довелося чимало, корабель все-таки великий. Хвилин за десять ми підійшли до однієї з кают, двері були подвійні. Лікар подзвонив у дзвінок, відчинила молоденька дівчина в синьому костюмчику і впустила нас у покої королеви.

— Ваша Величність, це Ізабелла, її врятували з дикої планети.

— Спасибі, Марку, можеш іти, — королева дочекалася, коли він вийшов, підійшла до мене, уважно подивилася мені в очі й побіжно оглянула. — Як тобі ця сукня? — поставила вона несподіване запитання.

— Вас цікавить те, як Вам у цій сукні чи як мені сама по собі сукня?

Королева Мартіна дзвінко розсміялася і сказала:

— Давай на обидва запитання.

— Сукня елегантна, але мені вона не подобається, трохи грубувата і вас вона не прикрашає, а навпаки обтяжує. Судячи з вашої зовнішності та жестів, вона не відповідає вашому характеру і не може підкреслити вашу фігуру. Вона робить вас огрядною і трохи незграбною.

Я різко замовкла, розуміючи, що зараз може повторитися та сама ситуація, що й на планеті, звідки мене щойно забрали. Говорити таке королеві! Взагалі, чим я думаю? Моя прямолінійність зі щирістю мене погублять.

Але королева відреагувала не так, як я очікувала. Хоча по обличчю її служниці я зрозуміла, що думки про мою промову в нас були однакові. Її коментар міг звучати приблизно так: "Хто тебе за язик тягнув, дурепо".