Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

Дорогі читачі, перед тим як ви поринете в світ моїх героїв, хочу побажати вам всього найкращого. Сподіваюся, що вам сподобається моя творчість, дещо не ідеальна, але щира та з душею. З любов'ю - Анна Di.💕

---

У кабінеті було двоє: зарюмсана дівчина, що стояла перед столом начальниці, і сама господарка кабінету — жінка з кам'яним, навіть дещо зверхнім обличчям. Вона дивилася просто в очі засмученій підлеглій і холодно повторила:

— Звільнена.

— Але ж, Алісо Анатоліївно... — почала нервово зі сльозами дівчина. — У мене дитина, я сама... На що ми будемо жити... — продовжила вона, а її туш розтеклася по щоках. Волосся було скуйовджене, наче її хтось таскав за нього, хоча насправді вона сама його розпатлала, постійно поправляючи.

— Мене це не хвилює, — урвала її Аліса Анатоліївна. — Ти звільнена. Можеш йти збирати речі.

Дівчині хотілося грюкнути дверима, але в цьому кабінеті на це ніхто не наважувався: господарку боялися і частково ненавиділи. Вона лише прошепотіла:

— Стерво.

Двері не встигли зачинитися, і начальниця почула розмову між своєю секретаркою і тепер уже колишньою працівницею:

— Ну що? — запитала секретарка.

— Звільнила. Стерво, — відповіла дівчина, і в її голосі вже не було ні страху, ні прохання — лише злість і жовч.

— Ти що, на жалість давила?

— Та її хіба проймеш? — відповіла дівчина, паралельно стираючи потік туші з обличчя. — Вона ж холодна як глиба льоду, в неї замість почуттів — пустота.

— А що ти тепер робитимеш? — допитувалася секретарка.

— Піду в «Лотос», в мене там є зв'язки, — посміхнулася дівчина так гидко, що її обличчя стало майже невпізнаваним.

— «Лотос»? Це ж наша конкуруюча компанія! — здивовано підняла брови секретарка. — То це ти зливала їм важливі документи? А поводилася як жертва! — розлютилася вона. — Така бідна, нещасна... наклепи на нашу босиню вела! Геть звідси, гуска ти общіпана! — не на жарт розійшлася секретарка.

Аліса весь цей час мовчки слухала: двері так і не зачинилися до кінця. Насправді іноді корисно послухати, що думають про тебе інші — це хороший спосіб побачити, хто чого вартий. Наприклад, Юля, секретарка, працює лише третій місяць, дорікань по роботі до неї не було. Але зараз вона показала, що вміє думати своєю головою, а не лише слідувати за натовпом.

— Та сама пішла ти, дурепо! — зірвалася колишня працівниця. — Так, це я зливала, але ні тобі, ні їй... — вона показала пальцем на двері Аліси, — ніхто не повірить. Тож я залишусь у всіх в очах несправедливо звільненою, — дівчина різко розвернулася і пішла.

— Хто б ще тут «стерво», — пробурмотіла собі під ніс Юля, поглянувши на двері начальниці, до якої її ставлення трішки змінилося. — Може, не така вона вже й погана.

---

Робочий день завершився. Юля постукала і зайшла до кабінету начальниці:

— Алісо Анатоліївно, можна мені йти? Робочий день закінчився вже п’ятнадцять хвилин тому.

— Так, йди, — беземоційно відповіла Аліса, глянувши на годинник і знову занурилася в папери.

Пройшло тридцять секунд. Юля так і стояла, переминаючись з ноги на ногу.

— Що? — перепитала начальниця, відклавши папір. — Питай, — тяжко зітхнула вона.

— А чому ви нікому не сказали?.. — несміливо почала Юля.

— Не сказала що?

— Ну, що Алінка зливала інформацію...

— А що б це змінило? — Аліса трохи нахилила голову вбік.

— Ну, всі ж думають, що ви її просто так звільнили. А вона ще й наговорила всякого, — обурилася Юля.

— А яке мені діло до думок і слів інших? — спокійно відповіла Аліса. — У будь-якому випадку всі залишаться при своєму. І чим більше я намагатимусь щось комусь довести, тим більше вони будуть нападати.

Аліса ще раз поглянула на годинник:

— Ти ж поспішала додому?

— Ой, точно! Вибачте! Дякую! — вигукнула Юля і майже вибігла з кабінету.

— До побачення, Алісо Анатоліївно! — почулося навздогін.

Аліса знову занурилася в папери і працювала до пізнього вечора. Коли закінчила, годинник показував дев’яту годину сорок хвилин. Вона встала, потягнулася, щоб розім’яти затерплі м’язи, через десять хвилин замкнула двері офісу і попрямувала до своєї машини.