Читати книгу - "Там, де закінчуються маски , MiraLissa"

Той, хто носить у собі полум'я, не завжди здатен його приборкати, 

Вона - та, що з'явиться у сутінках, двох світів. Її серце нестиме відлуння вогню й тіней, а душа - приховану тріщину між долею і вибором. 

Коли маски впадуть, залишиться істина. Та, чи витримає вона себе справжню? 

Її поява розбурхає Раду і викличе страх у тих, колись втратив контроль. Вона стане тією кого спостерігають, але й тією, хто веде за собою. 

А якщо світ знову стане на межу - її вибір буде вирішальним. Не між добром і злом, а між втратою себе і прийняттям того, ким вона є. 

Таємниць крові. Артефакти сили.  Пам'ять, що спала... І пробудилась 

І той, хто стоїть поруч - чи несе він рятунок, чи прірву?
 

Вона прийде з іменем забутим,

Зі спалахом сили, що була приспана.

Її крок зрушить межі між світами,

І вогонь у грудях стане першим знаком.

Тінь минулого крокуватиме поряд,

Випробовуючи її вибір і віру.

А там, де доторкнеться до правди —

Пробудяться сили, що не мають пощади.

Серце її схилиться до світла…

Але кохання може відкрити темряву.

І коли зійдуться шлях, полум’я і тиша —

Вона стане ключем.

І судом.

І останнім шансом для тих,

хто ще не забув, як зірки падали…

— Не всі правила створені, щоб їх порушувати, — сказала старенька жінка з срібним волоссям до дівчини, що була всього на кілька років старша за її онуку. — Недарма кажуть: усі правила писані на крові.

Дівчина трохи скривилась, але мовчала. А жінка продовжила:

— Є одне правило, якого ще ніхто не наважувався зламати. Ти повинна його запам’ятати. Ніколи не закохуйся в темну істоту.

Вона обійняла дівчину. У ці хвилини Крісті вперше в житті відчула справжнє тепло. За свої дев’ятнадцять років вона не знала материнської ласки: після загибелі матері, коли їй було п’ять, зростала в прийомній родині. Ця жінка, Верховна, стала їй усім — опорою, вчителькою, другом. Але вона також знала: ця дівчина стане початком кінця.

Видіння, яке прийшло, коли Крісті було п’ятнадцять, не залишало Верховну. У ньому — обійми з Темним, в очах кохання. У її руках — дитина, від якої йшла така потужна енергія, що світ навколо стирався.

Пройшло кілька років.

Крісті була вдома, коли почались перейми. Вона зігнулась від болю — низ живота пронизала хвиля, що з кожною хвилиною ставала сильнішою. Поряд одразу з’явилась Люсі, підхопила її й допомогла лягти на ліжко.

— Дихай, люба… зовсім трохи, — її голос долинав ніби крізь вату.

Біль роздирав тіло. Коли дівчина нарешті народила, усе навколо завмерло. Це була темноволоса дівчинка з чорними, майже оксамитовими очима.

— Верховна… це дівчинка. І вона…

— Я бачу, Люсі… я бачу… — голос старої жінки тремтів. — Що ж ти наробила, Кріс…

Верховна обережно взяла дитину на руки. Її пальці ледь тремтіли, коли вона відчула енергію, яка струменіла з новонародженої. Вона відвела погляд, відкрила портал — і за мить вже стояла біля знайомої будівлі.

Торкнулась лоба дитини — дівчинку осяяло м’яке світло. Вона піднялася знайомим маршрутом і постукала у двері. У кабінеті сиділа молода жінка зі срібним волоссям — майже дзеркальна копія Верховної, тільки молодша.

— Нам потрібно сховати дитину, — сказала Верховна без прелюдій. — Він буде її шукати. І якщо знайде…

— А чому б не віддати її йому?

— Ти ж знаєш, чому.

— Звісно, знаю…

— Якщо Він знайде її, це буде початком кінця.