Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Я ніколи не вірив у те, що моє життя може стрімко змінитися й у ньому можуть відбутися незаплановані події. Я вважав себе віртуозним лялькарем і жив із залізним переконанням, що всі нитки знаходяться в моїх руках. Моя абсолютна впевненість обумовлена професією антикризового адміністратора. І хоча я добре знав слово «форс-мажор», проте був упевнений, що пильність і далекоглядність не дозволять усіляким небезпекам і крайнощам порушити запланований ритм мого життя. Бо інакше який з мене антикризовик? 

Я знаходився на вершині кар’єри – входив у число топменеджерів певної галузі і дуже цим пишався. Витягнувши стільки компаній «з того світу», я мав право на цю виправдану, як мені здавалося, самовпевненість. Скромністю я не вирізнявся, але своєї нескромності ніколи не соромився. У мене були ресурси, щоб виконати будь-яке своє бажання, але я не поспішав цього робити через надмірну зайнятість. І хоча майже жив на роботі, однак не сумнівався в правильності зробленого вибору. 

 Антикризовий адміністратор – професія відносно нова, виникла вона у відповідь на гостру потребу в заходах, що допоможуть уникнути або подолати кризові явища. Це менеджер найвищого класу, який може проаналізувати бізнес, виявити його слабкі й сильні місця та виробити низку заходів, що дозволяють власнику вийти із кризового становища з мінімальними втратами й витратами. Звісно, коли компанія стоїть на межі банкрутства чи зникнення з ринку, то володільці щедро винагороджують того, від кого залежить порятунок потопельника. Знайти вихід зі складної ситуації може лише високопрофесійний управлінець. І оскільки криза – це завжди напруга, то працювати йому часто доводиться у ворожому середовищі, де конфлікт розпалений до межі. Борги, незадоволені робітники, прихована війна з тими, хто довів підприємство до банкрутства – звична ситуація. Тому ця посада вимагає не лише глибоких знань економіки, фінансів, менеджменту, а й сміливості. І така сміливість у мене була, я дуже цим пишався. Навіть у найгостріших ситуаціях, коли здається, що сторони ось-ось витягнуть з кишень гострі предмети й покладуть нарешті край суперечностям, які спалахнули між ними, я знаходив шлях для примирення сторін. Ніхто не уявляв, чого мені це вартувало, а пояснювати не було сенсу. Моя стресостійкість у критичних ситуаціях викликала захват і заздрість водночас і стала причиною поширення в колективі думки, що людські почуття мені не властиві. Деякі навіть висловлювали оригінальні сентенції, що я не людина, а комп’ютер, і замість мозку в мене – мікросхема. Однак я не звертав уваги на ці недолугі випади, я не звик виставляти свої почуття напоказ, а навчився їх контролювати. Ви запитаєте, чому люди обирають такі професії, де рятівник може виявитися винуватцем? Адже задовольнити всіх в умовах кризи не вдасться – це технічно неможливо. Знайти золоту середину та досягти консенсусу – ідеальна ситуація, а вони в житті трапляються так само рідко, як і ідеальні люди. Звісно, антикризовий менеджер намагається досягти оптимального варіанту, котрий може задовольнити більшою чи меншою мірою кожну зі сторін, але незадоволені, як правило, залишаються завжди.

Але подібна стресова форма діяльності лише притягує таких людей, як я. Складно сказати, чому, але спробую. Можливо, «порятунок» – це своєрідна форма влади над іншими. Звертаючись до антикризовика за економічною допомогою, власник чи власники проблемної компанії певним чином залежать від його дій, сподіваючись на їхню успішність. А там, де виникають залежні стосунки, одночасно виникає і можливість реалізувати потяг до влади й контролю. Це витонченіша форма влади порівняно з політикою, благородніший спосіб реалізувати бажання контролювати й керувати. 

Власники підприємств, налякані перспективою втратити бізнес, на винагороду зазвичай не скупляться. Девіз кожного антикризового керуючого: «Урятувати за будь-яку ціну». Врятована компанія, вибравшись із незручної для себе ситуації, створить нові робочі місця, а фахівець, котрий допоміг їй утриматися на плаву, матиме у професійному світі блискучу репутацію. Але, попри очевидні плюси професії, в неї є і негативні сторони. Одна з головних – цей вид діяльності не підходить людям зі слабкими нервами. Знання знаннями, але навіть успішний кандидат може зіштовхнутися в роботі з непереборними труднощами. Наприклад, активною протидією його починанням – треба враховувати, що потенційні підлеглі можуть зводити нанівець усі «добрі наміри», саботуючи результати роботи, або можуть навіть відмовитися підкорятися, побоюючись втратити робоче місце чи перспективи не отримати заборговану зарплатню.  

Тому антикризовий керуючий – це професія не для сентиментальних людей. І хоч тут є слово «порятунок», воно не завжди має однозначний характер, оскільки процедури фінансового оздоровлення передбачають жорсткі рішення й дії щодо підприємства та його співробітників.  Рятуючи компанію, керуючий може пустити по світу з торбами частину персоналу, бо частогусто порятунок полягає в тому, щоб суттєво скоротити витрати. А це урізання зарплат, позбавлення премій, скорочення штату.  

У цій роботі потрібен внутрішній стрижень, який стане вам у пригоді, коли відчуєте опір своїм діям і зможете протистояти зовнішнім впливам. Ще важливо – слухати й чути, дивитися й бачити, бути терплячим, організованим, беземоційним, уміти взаємодіяти з іншими. Також важливе масштабне й творче мислення, бо без власних ідей та ініціативи навряд чи ви впораєтеся навіть з найменшою кризою. Знання, сміливість, стресостійкість – три ключі до опанування цією професією. А для того, щоб подолати кризу, потрібні Контроль, Координація, Оперативність. І тому я завжди говорив, що для виходу із кризи треба КаКа-О – і тоді ніяка проблема не страшна. 

Уміння контролювати – моя професія. Я завжди був абсолютно впевненим у своїй слушності й надавав перевагу жорстким методам. Саме тому всі, хто звертався до мене за професійною допомогою, отримували її. У боротьбі зі мною криза в більшості випадків не мала шансів на виживання.