Читати книгу - "Готель між двох світів"
- Жанр: Драматургія / Сучасна проза
- Автор: Ерік-Емманюель Шмітт
Ерік-Еманюель Шмітт — відомий франко-бельгійський письменник, драматургі кінорежисер, який уславився своєю філософською прозою, присвяченою актуальним проблемам сьогодення. З 1991р. його п’єси є хітами не лише у Франції, а й в усьому світі. «Гість» (1994, тричі отримувала відзнаку ім. Мольєра), «Загадкові варіації» (1997; у першій постановці грав Ален Делон; у Києві ця п’єса з великим успіхом ставиться у Молодому театрі), «Фредерік, або Бульвар злочину» (1998; у першій постановці грав Жан-Поль Бельмондо), «Месьє Ібрагім і квіти Корану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002; в Україні ця п’єса ставиться у кількох театрах, але найвідомішу версію створено Ірмою Вітовською 2015р.) та інші п’єси перетворили Е.-Е. Шмітта на театральну зірку першої величини.
П’єса «Готель між двох світів» (Hotel des deux mondes, 1999) — химерний погляд на «ціну» людини, на її справжню сутність.
П’єсу «Зрада Айнштайна» (La Trahison d’Einstein, 2014) присвячено моральній дилемі одного з найбільших в історії людства вчених: далі обстоювати свою жорстку позицію пацифіста чи все ж подарувати людству зброю, яка, ймовірно, врятує його від жахливої війни.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Готель між двох світів
З французької переклав Іван Рябчій
Готель між двох світів
Ні в чому я не впевнений так, як у непевному.
Франсуа Війон Дійові особиЖульєн Порталь.
Маг.
Раджапур.
Доктор С.
Президент Дельбек.
Лора.
Марі.
Хлопець у білому (роль без слів).
Дівчина в білому (роль без слів).
Обстава весь час однакова.
На початку — дуже дивний звук, подібний до гудіння потужного протягу…
Таке враження, ніби цей вітер надзвичайної сили може підхопити й понести на крилах могутнього подиху будь-що — людей, човни, будинки, дерева…
Завивання гучнішає, надувається, харчить, розбухає аж до неможливого — й раптом за кілька секунд згасає. Одночасно з останнім бурмотінням вітру чути і гуркіт ліфту, що зупиняється.
На сцені спалахує світло.
Перед нами — рецепція у готелі.
Зала вабить око стриманістю, затишком, притлумленим штучним світлом — а ще традиційними кріслами перед низькими столиками; від стійки рецепції — цієї миті за нею нікого немає — уявні пожильці розходяться двома коридорами, які ведуть до кімнат; перший коридор позначено літерою В, другий — літерою Ж.
Лампочка над ліфтом показує, що хтось прибув. Дзенькання. Дверцята відчиняються.
Сторожко роззираючись, із явно збентеженим виразом обличчя Жульєн — ще досить молодий чоловік у світлому плащі — однією рукою чухмарить собі голову, а другою спирається на дверцята ліфта. Потерши чоло, він збирається з силами і поволі виходить. Рухається він досить непевно, ніби щойно зазнав пригоди, яка його спантеличила.
Якусь мить Жульєн роззирається, потім підходить до стійки рецепції. Відразу бозна-звідки з’являється довготелесий служка, що ґречно всміхається.
Жульєн спирається на стійку.
Жульєн. Де я?
Замість відповіді служка повагом простягає Жульєнові ключ.
Жульєн. Авжеж, ви маєте рацію — мені слід відпочити.
Служка робить знак. Дівчина в білому — така ж вправна й мовчазна, як і він, — наближається до Жульєна. Вона мовчить, але Жульєн відповідає їй так, ніби вона до нього звертається.
Жульєн. Звісно, в мене є речі — вони у моєму авто, — проте… (Він нишпорить у кишенях, шукаючи ключі, але не знаходить їх. Тоді сумно зауважує:) Нехай… повернемося по них пізніше…
Служниця бере його за руку й веде до коридору, позначеного літерою В. Проте Жульєн раптом зупиняється й обертається.
Жульєн. Певно, ви мали б занотувати моє ім’я… бо що як хтось мені потелефонує…
Служка показує йому журнал реєстрації пожильців.
Жульєн. О… то ви вже занотували… це добре… (Він явно збентежений.) Авжеж, ви маєте рацію, мені конче слід відпочити…
Служниця дбайливо підтримує Жульєна. Вони зникають у коридорі В.
Тим часом із коридору Ж виходять двоє пожильців. Маг Раджапур, убраний у шовковий халат, озирає передпокій.
Маг. Казав же я вам, що прибув новенький!
За ним чимчикує Президент Дельбек — черства, трафаретна людина, вдягнена зі стриманістю, властивою персонам, які понад усе цінують респектабельність.
Президент. Ні, я нічого такого не чув!
Маг. Не дивно — ви ж бо глухий, мов стара батарея!
Президент (ображено). Даруйте?!
Маг. Ось бачите! (Обертається до служки.) Рафаїле, до нас прибув хтось новий?
Хлопець усміхається.
Маг (сприйнявши це як підтвердження). Ага, так я і думав!
Президент (здивовано). Ви його кличете Рафаїлом? А я — Гавриїлом.
Маг. І що, він вам відповідає?
Президент. Аякже!
Маг. То ми обидва вгадали його ім’я!
Президент. Не може бути! (Обертається до стійки рецепції.) Гавриїле, як вас насправді звати: Рафаїлом чи Гавриїлом?
Проте хлопець уже зник, не зронивши ні слова.
Маг (сідає). Чому б вам не визнати, що ми обидва вгадали?
Президент. Бо ви кажете одне, а я — друге.
Маг. І що з того?
Президент. Істина — це або перше, або друге, проте ніяк не перше й друге водночас! Або так, або інак. Або ви маєте рацію і я помиляюсь. Або ж моя правда, а помиляєтесь ви.
Маг. А ваша істина з моєю ужитись не може?
Президент. Звісно, що ні!
Маг. Ти диви… Достоту заміжня пані: ділити її не можна ні з ким.
Президент. Я пані Президентову ніколи ні з ким не ділив!
Маг. О, в це я охоче вірю! Адже вчора ви показували мені її фото…
Президент (ображено). Даруйте?!
Маг (повторює, ніби глухому). Бо вчора ви показували мені її фото!
Маг розгортає газету і занурюється у читання. Та це не зупиняє Президента.
Президент. Ви бачили сьогодні Доктора С.? (Маг відкриває рота, щоби відповісти, але не встигає.) А я досі його не бачив! Зранку навмисно зробив запит на побачення — проте відповіді не отримав і досі. Хіба можна так поводитися з людьми?! Га?! Я вас питаю! (Маг знову відкриває рота, щоби відповісти, але знову не встигає.) Це абсолютно неприпустимо! Адже на кожного з нас складено докладні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель між двох світів», після закриття браузера.