Читати книгу - "Тато в декреті"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Артем Чапаєв
«Тато в декреті» — концентрат років особистого досвіду батька двох синів, зокрема року з гаком у відпустці з догляду за дітьми. Як можна водночас відчувати ніжність і скреготати зубами від того, що тобі «виносять мозок»? Чому, навіть пішовши в декрет, чоловік лишається у привілейованому становищі порівняно з жінкою й чому Україна просто-таки створена для чоловіків із немовлятами? Просякнута іронією, книжка висвітлює різні аспекти декрету та ранніх стадій татівства.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тато в декреті
Відгуки
Мужчина возле ребенка… Не просто рядом находящийся, а заинтересованный, сопричастный, действующий, принимающий ответственные решения. Редкая картина, но такая желанная для детского врача, для общества, для мамы этого ребенка в конце концов!
Как преодолеть эту чудовищную ментальность, это привычное деление на мужские и женские умения, обязанности, способности? Ну а если не преодолеть, так хотя бы задуматься о своей мужской ответственности, о своих возможностях, о счастье быть настоящим, социально ответственным папой.
Уже начали думать? Книжка Артема Чапая вам в помощь!
Євген Комаровський, тато, дід, дитячий лікар
«Тато в декреті» — передусім про те, наскільки часто наше суспільство не цінує працю з догляду за дитиною, не полегшує її та не сприяє її справедливому розподілу між партнерами. Головне, чого цією книжкою Артем НЕ намагається сказати: «Я зміг — і кожен зможе». Бо в суспільстві все трішки складніше. Як завжди.
Оксана Дутчак , дружина Артема Чапая, соціолог
Як людині, яка «відсиділа» шість років декрету, а після того вийшла на роботу, тобто перейшла в стадію мами, яка працює — а це здебільшого означає лише трохи модифікований декрет, — мені важко дібрати слова, та ще й невелику кількість, адже це відгук, а не ще одна книжка.
Так само важко й повірити, що вони справді існують — пари, сім’ї, у яких може бути «як треба», а не «як у всіх». У яких шлюб є справжнім партнерством із повагою й цінуванням одне одного, а не розтягнутим на все життя ритуалом із продовження роду в рамках нової «ячейки общества», із характерною патріархальною асиметрією, хоч якими би прогресивними ми самі собі не здавались. У яких під час декрету ніхто не вигоряє до 80-го левела, не втрачає себе й не впадає в жах від контактів із землянами. І таких іще 100 500 пунктів.
Ця книжка, як і сам декрет, — хаотична, без хронології та гравітації, мінлива, щемлива: тут ми мімімішкаємо й плачемо від щастя, а тут розфігачуємо щось об стіну від розпачу й безсилля. Усе як є, «усе, як ми любимо».
Це чудовий приклад того, як треба жити, щоб сім’я не «посипалась» і щоб у дітей формувалась правильна, в-ногу-з-часом, картина світу, а не усталена — але ж хіба змусиш когось наслідувати, хіба що на законодавчому рівні, як у Європі.
Анна Андрієвська , мама двох хлопців
Ця книжка, яку сміливо можна назвати профеміністичною, — доволі інноваційна для українського суспільства. Автор, який дотримується ідеї гендерної рівності, ділиться досвідом так званого залученого, усвідомленого татівства. «Героїзм» виявляється саме в сміливих і критичних рефлексіях про доглядові практики, які постають непростими — справжнім викликом для чоловіків і їхньої маскулінності.
Тамара Марценюк , кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Києво-Могилянської академії, викладач курсу «Маскулінність і чоловічі студії»
Дуже зворушлива розповідь батька у відпустці з догляду за дітлахами. «Тато в декреті» дає гарну можливість подивитися на власний материнський досвід новими очима. Те, що пересічна мама зазвичай уважає дрібним і неважливим — витримувати капризи, недосипання, утому, роздратування, — раптом починає мінитися новими фарбами маленького подвигу.
Виявляється, що досвід «батьківського щастя» мало чим відрізняється від «радощів материнства». Ті самісінькі тривоги з приводу хвороб, те саме розчулення від уранішніх обіймів, той самий клопіт виховання й така самісінька гордість за дітей. Є тільки одна різниця: тато в декреті — це все ще рідкість.
Руслана Радчук , мама, учений-біолог
«А вам не важко з двома?»Чомусь в Оксани цього не питали. Ну, може, поспівчували раз або два. Приватно. Але не брали інтерв’ю. Не запрошували на радіо. Не просили писати колонки. Поки Оксана сиділа в декреті, я працював репортером і щотижня був у роз’їздах, а вона — з двома дітьми, один із яких щойно народився. Банально.
Справді, про що питати жінку в декреті? Навіть якщо їй, наприклад, при дитині доводиться по телефону розшукувати, куди
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тато в декреті», після закриття браузера.