Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські, тобто індійські племена, частина яких у ІІ тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів — санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому. Подібність простежується не лише в основному лексичному фонді санскриту й цих мов, але й у граматичній будові, тотожності численних префіксів, суфіксів, часток, наявності відмінків і відмінкових закінчень, кличної форми тощо. Ось деякі тільки лексичні сходження, для зручності більш-менш згруповані.

Терміни спорідненості: тата — тато, мата, матар — мати, матір, нана — неня, дада — дід, пардада — прадід, девар — дівер, бграта — брат, свастрі — сестра, свасур — свекор, суну — син, відгва — вдова, наводга — невістка, снуша — синова дружина (рос. сноха).

Займенники: ту — ти, сваям — сам, свій — свій, тваї — твій, маї — мій, катара — котрий, татсама — той самий, анья —інший, та — та, тат — той, то — те.

Числівники: аді — один, дві — два, трі — три, чатура — чотири, панча — п'ять, даса — десять, шата — сто, убга — обидва, багута — багато, багутера — багатеро, двітій — другий, трітій — третій, шаштха — шостий, двішата трідаша чатварі — двісті тридцять чотири.

Частини тіла: наса — ніс, анкха — око, бгру — брова, оштха — уста, гріва — шия, пада — п'ята, хаста — кисть, мурдга — обличчя (пор. морда), паршва — перса, стана — стан, груди.

Прикметники: пурна — повний, діргха — довгий, крішна — гарний (пор. красний), прія — приємний, сваччха — свіжий, нава — новий, юва — юний, сукха — сухий, танга — тугий, нанга — нагий, віхваліт — схвильований, швета — світлий, уткріта — відкритий, паріпурна — переповнений.

Іменники: уда — вода, муша — миша, шула — шило, манса — м'ясо, дгама — дім, ніша — ніч, тама — тьма, авіка — вівця, біджа — зерно (укр. збіжжя), пхена — піна, дгвані — дзвін, набга — небо, набгаса — небеса, кута — куток, самбгар — собор, раса — роса, двара — двері, гірі — гора, ватар — вітер, гіма — зима, юшіка — юшка, чашака — чашка, коша — кіш, плавана — плавання, парівартана — переміна (досл. перевертання). <3>[1]

Дієслова: смаяті — сміятися, рудаті — ридати, бгаяті — боятися, плаваті — плавати, кагаті — казати, наштаті — нищити, бгагаті — бігати, кхелаті — гуляти, ліп'яті — ліпити, лубг'яті — любити, будг'яті — будити, джіті — жити, кшаяті — сяяти, чуматі — цілувати (пор. цьомати), піті — пити, ліг'яті — лизати (пор. лигати), джняті — знати, падаті — падати.

Службові слова: хат — геть (пор. гаття), атаг — отож, тада — тоді, праті — проти, ну — ну, на — ні, то — то.

Олена Блаватська — відома письменниця, релігієзнавець і філософ, яка народилася в Україні, довго жила в Індії, добре знала країну, її культуру, мови, серед них і санскрит, у книзі «З печер і нетрів Індостану» торкається спорідненості санскриту й слов'янських мов. Якось їй довелося побувати в добірному товаристві, де звучав і санскрит. Її вразили слова, з якими знайомий гуру (духовний навчитель) звернувся до свого учня: «Дехі ме агні!» «Та це ж наше «Дай мені вогню!» — вражено констатує Олена Петрівна. І це справді так — гуру просив свого учня принести йому вогню.

Вона ж пише, що її родичка, жінка освічена й спостережлива, але зовсім не знайома з санскритом, якось надіслала їй листа, де серед іншого повідомляла, що прочитала її статтю про Індію. А наприкінці рішуче заявляла, мовляв, як ти там собі хочеш, а оте твоє трімурті, про яке ти пишеш, не що інше як наше «три морди».

І Блаватська зауважує, що її родичка має цілковиту слушність. Бо слово трімурті складають слова трі та мурті, де перше слово зрозуміле й без перекладу, а друге в санскриті означає «обличчя», «голова», «лик». Тобто слово трімурті перекладається як «три лики», «три обличчя», «триглав». Принагідно зазначимо, що трімурті уособлює трьох верховних богів індуїзму — Брахму, Вішну та Шіву, де Брахма — творець, Вішну — захисник, а Шіва — руйнівник світу. Водночас ця індуська трійця уособлює і тризуб, у якому кожне божество має своє вістря. Брахма — праве, бо уособлює небо, а воно в давніх уявленнях — батько, чоловік. Чоловіча ж сторона — права. Вішну — охоронець і захисник землі, а земля — мати, жінка. Тож Вішну уособлює ліве вістря, оскільки ліва сторона — жіноча. Середнє вістря в тризубі належить Шіві — руйнівникові і водночас творцеві світу. Саме він та його дружина найчастіше зображаються з тризубом.

Не так давно свідком подібного і трохи кумедного «мовного» випадку довелося бути й мені. У квітні 1997 року делегація Товариства «Україна — Індія» побувала в Делі, у своїх індійських колег. Нашій невеличкій групі було надано автомашину, якою ми їздили на всілякі зустрічі, прийоми та екскурсії. Одного разу, повертаючися з чергової екскурсії до своєї машини, ми ще зоддалік помітили, що дверцята її відчинені, а водій у кабіні жваво вимахує руками. Це було досить дивно, бо наш водій прагнув якомога рідше відчиняти дверцята машини, щоб підтримувати в кабіні прохолоду, яку давав кондиціонер. Коли ми підійшли, я поцікавився, що сталося. Водій відповів, що в салон залетіла бджола і він її виганяв. Розмова провадилася мовою хінді, тож я звернув увагу, що мовлячи про бджолу, він ужив слово мадгумакхі, яке складається з двох окремих слів — мадгу «мед» та макхі