Читати книгу - "Птахи, звірі та родичі, Даррелл Джеральд"
- Жанр: Зарубіжна література
- Автор: Даррелл Джеральд
Ми раді вітати вас на сайті BooksUkraine.com! Наша мета - залучити більше людей до читання книг та популяризувати українську літературу.
У нас на сайті ви знайдете широкий вибір книг українських авторів - від класики до сучасної літератури. Ми підбираємо тільки найкращі твори, щоб наші читачі мали можливість насолоджуватися якісною літературою.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ознайомчий фрагмент. Купити книгу можна за посиланням.
Переклад з англійської Юлії Красиленко
Теодорові Стефанідісу, із вдячністю за жарти й навчання
Перама (1969)
..Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли — Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні, В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи. Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось — Влітку то будь чи взимі — цілорічно. Віє там завжди Теплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться — другі вже спіють. Яблуко стигне за яблуком там, за грушею — груша, Гроно там зріє за гроном, за смоквою — смоква солодка.
Далі — в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно...
Гомер, Одіссея, Пісня 7, переклад Бориса Тена (1968)
РОЗМОВА
Зима того року видалася суворою, і, навіть коли настав календарний час весни, крокусам, які, здавалося, зворушливо й затято вірили в існування сезонів, — довелося пробиватися крізь тонкий наст. Низьке та сіре небо було напоготові натрусити снігу, а кусливий вітер завивав довкола будинку. Загалом, погодні умови для об'єднання родини склалися далеко не ідеальні. А особливо такої родини, як моя.
Я крадькома шкодував, що наша перша зустріч у Англії після Другої світової війни більше нагадувала перечікування якоїсь негоди. Події минулого не розкрили в нас найкращі прояви: мої рідні стали тільки чутливішими до образ, аніж зазвичай, дратівливими та менш спроможними до розуміння чиїхось думок, відмінних від їх власних.
Наче прайд похмурих левів, вони згрупувалися біля вогнища у каміні, такого високого й небезпечно яскравого, що полум'я щохвилини могло вихопитися з димаря. Моя сестра Марго підтримувала вогонь дуже простим способом, затягнувши до каміна всохле деревце зі саду. Воно поступово прогорало з одного кінця стовбура, в той час як інший простягся на килимку.
Мама в'язала. За її дещо розгубленим поглядом та мимовільним порухом губ можна було подумати, що вона стиха повторює молитви, а насправді присвятила себе складанню меню на завтрашній сніданок. Середульший брат Леслі занурився у вивчення грубезного посібника з балістики. Старший брат Лоуренс, загорнутий у розтягнутий рибальський светр з високим коміром, стояв біля вікна й люто шмаркався у великий червоний носовичок.
— Живемо у справді жахливій країні, — мовив він, войовничо повертаючись до нас, наче ми були безпосередньо відповідальні за ці кліматичні негаразди. — Варто лише зійти на берег Дувра, як на вас налітає навала застудних бацил. Ви взагалі розумієте, що це перша застуда, яку я схопив за останні дванадцять років? І тільки тому, що мені вистачило здорового глузду триматися подалі від цього Острова Пудингів! Усі, кого я тут зустрів, ходять та шморгають носом! У мене таке враження, що населення Британських островів з року в рік геть нічого не робить, окрім як описує кола з носовичками в руках і пристрасно чхає одне одному в обличчя! Така собі каруселька повторного інфікування... Який шанс тут узагалі вижити?!
Дивіться такожДжеральд Даррелл — Балакучий згортокДжеральд Даррелл — Балакучі квітиДжеральд Даррелл — Моя сім'я та інші звіріБіографія Джеральда Даррелла— Тільки тому, що ти занедужав, наближається кінець світу? — спитала Марго. — Ніколи не розуміла, чому чоловіки завжди роблять з мухи слона.
Ларрі недобро глянув на неї запаленими очима.
— Проблема в тому, що всі ви звикли страждати. Жодна адекватна людина, вільна від мазохістичних тенденцій, не залишиться в цьому вірусному раю ні на мить. Ви всі заклякли на місці, й вам подобається плавати у морі хвороб. Єдине, що могло би виправдати таких людей — це те, що вони ніколи не бачили нічого іншого. Але ж ви знаєте смак сонця Греції і мали би це усвідомлювати.
— Так, любий, — примирливо мовила Мама. — Ти просто приїхав у такий час. Тут може бути дуже непогано. Наприклад, навесні.
Ларрі приморозив її крижаним поглядом.
— Як би мені не хотілося виводити тебе з блаженного стану, подібного до забуття Ріп ван Вінкля*, але маю зазначити, що надворі зараз і є весна. Тільки поглянь! Потрібна упряжка хаскі, аби спуститися й відправити листа.
— Якихось півдюйма снігу! — пхикнула Марго. — Ти перебільшуєш.
— А ось я згоден з Ларрі, — раптом озвався Леслі, визирнувши з-за обкладинки книги. — До біса холодно. Геть нічого не хочеться робити. Навіть постріляти від душі неможливо.
— Отож, — тріумфально підсумував Ларрі. — А в цей же час у такій чудовій країні як Греція можна снідати просто неба, а потім спуститися до моря для ранкового купання. Тут мене дрижаки вхоплюють і зуб на зуб не попадає, то як у мене полізе якийсь сніданок?
— Ну що ти постійно туркочеш про свою Грецію! — спалахнув Леслі. — Це нагадує мені ту кляту книжку нашого Джеррі. Знадобилося кілька років, аби це пережити.
— Це тобі потрібні були роки? — ущипливо докинув Ларрі. — А як оце мені? Ти не уявляєш, як ця карикатура в дусі Діккенса занапастила мій літературний портрет.
— До речі, з того, як він мене описав, випливає, ніби я ні про що, крім зброї та човнів, і не думав, — мовив Леслі.
— Але, погодься, ти таки ні про що інше не думав, лише про зброю та човни.
— Мені перепало найбільше, — поскаржилася Марго. — Він тільки те й робив, що обговорював мої прищі.
* "Ріп ван Вінкль" (1819) — новела американського письменника Вашингтона Ірвінга. Її протагоністом є житель селища біля Нью-Йорка, який 20 років проспав у Каатскильських горах і спустився, коли більшість його знайомих померли. Цей персонаж — символ людини, яка повністю відстала від часу і дарма витратила своє життя.
— Та ні, вважаю, що ваші портрети вдалися йому доволі схожими, — озвалася Мама. — А от мене він зобразив справжнісінькою дурепою.
— Я би не заперечував проти пасквілів на мене, написаних гарною мовою, — продовжував Ларрі, й ніздрі його енергійно роздувались. — Але ж пасквілі поганою англійською просто нестерпні.
— Навіть назва чого варта, — нагадала Марго. — "Моя родина та інші звірі". Мені остогидли люди, котрі постійно запитують, якою саме твариною є я.
— А мені ця назва здалася вельми кумедною, любі, — м'яко мовила Мама. — Єдине, що він виклав не усі цікаві історії з нашого життя.
— Таки так, — погодився Леслі.
— Як це: не всі історії? — нашорошив вуха Ларрі.
— Скажімо, він не написав про те, як ти ходив на Максовій яхті довкола острова. Це було до всирачки весело.
— Якщо ця історія буде описана у книзі, я подам на нього позов до суду.
— Не бачу жодних підстав, бо це було насправді весело, — підхопила Марго.
— А як щодо часу, коли ти захопилася спіритичними сеансами? Припустимо, що він і їх згадає. Мабуть, це тобі припаде до смаку? — запитав єхидно Ларрі.
— Ні, мені це точно не сподобається! Але ж він і не напише! — жахнулася Марго.
— Отакої! Дзуськи! — торжествував Ларрі. — А що там у нас із судовим позовом, Леслі?
— Не розумію, навіщо було вплутувати мене у ту справу, — буркнув той.
— Так, я й позабувала всі ті бувальщини, — засміялася Мама. — Але переконана, що вони ще кумедніші за попередні.
— Я радий, що ти так вважаєш... — мовив я задумливо.
— Чому? — Ларрі вп'явся у мене очима.
— Бо я вирішив написати ще одну книгу про Корфу та викласти усі наші пригоди, — пояснив я з невинним виглядом.
Що тут почалося! Здійнявся несамовитий гамір.
— Забороняю! — ревів Ларрі, нестямно чхаючи. — Я категорично проти!
— Ні, ти не писатимеш про мій спіритизм! — схлипувала Марго. — Мамо, скажи йому, щоби він того не робив.
— І про судовий позов не смій! — долучився Леслі. — Я цього не потерплю!
— А якщо ти наважишся згадати історію з яхтою. — гримів Ларрі.
— Ларрі, любий, не так голосно, — попросила Мама.
— То заборони йому писати продовження! — лютував Ларрі.
— Не верзи дурниць, мій дорогий, як я можу його зупинити? — стишувала його Мама.
— Ти хочеш, аби все повторилося? — продовжував шаленіти Ларрі. — Знову надходитимуть від банку листи з проханням погасити кредит, дрібні торгівці дивитимуться на тебе спідлоба, на ґанку з'являтимуться анонімні бандеролі з гамівними сорочками, а решта родичів відсахнуться від нас. Якщо ти вважаєш себе головою родини, то втримай його від цієї писанини.
— Ларрі, ти перебільшуєш, любий, — захищалася Мама. — В будь-якому разі, я не зможу його зупинити, якщо він вже вирішив написати книгу. Не думаю, що це нам нашкодить. До того ж, Джеррі вибрав найкращі оповідки. Не бачу підстав, чому б йому не писати продовження.
Після цих її слів родина підхопилася, здійняла галас і заходилася запально пояснювати, чому мені не варто продовжувати. Я чекав, поки рейвах стихне.
— Окрім отих історій є ще чимало інших... — вів далі я.
— Яких, любий? — поцікавилася Мама.
Уся родина, розпашіла від праведного гніву, витріщилася на мене. Запала зловісна тиша.
— Зараз розповім, — мовив я неквапно. — Хотілося б описати твою любовну інтригу з Капітаном Крічем, Мамо.
— Що!? — спалахнула Мама. — Ти цього не робитимеш. Інтрижка зі старим мерзотником!.. Ще цього не вистачало! Я не допущу такої писанини!
— О, думаю, це найкраща бувальщина, просто-таки всім історіям історія, — єлейно проспівав Ларрі. — Тремтлива пристрасть стосунків, солодкавий стародавній шарм героя. і те, як ти крутила цим бідакою.
— Ох, Ларрі, краще помовч, — розсердилася Мама. — Своїми теревенями ти мене вкрай розізлив. Джеррі, тепер і я не вважаю написання цієї книги добрим задумом.
— Я на твоєму боці, Мамо, — додав Ларрі. — Джеррі, якщо ти це опублікуєш, ми подамо на тебе до суду.
Перед лицем такої дружньої та соборної родини, яка укріпилась у своєму рішенні будь-що завадити мені, залишалось одне — сісти й написати продовження. Що я й зробив.
Створення подібної літератури приховує купу пасток для автора. Нових читачів постійно дратуватиме потреба зазирати у попередні книжки цієї трилогії, яких вони не читали, а тим, хто їх таки читав, буде не до вподоби повторення змісту вже знайомих їм книжок. Тому, сподіваюся, я знайшов золоту середину між цими двома крайнощами.
ЧАСТИНА ПЕРША
ПЕ́РАМА
РОЗДІЛ 1
ПОСВЯТА
Острів простягнувся уздовж берегової лінії Албанії та Греції, неначе довгий, подзьобаний іржею ятаган. Його руків'я — гірські пасма, здебільшого неродючі й кам'янисті, з навислими брилами, що вподобали собі сині скельні дрозди2 і сапсани3. Проте в долинах цієї гористої місцини, де води рясно струменять з-під пурпурово-золотих порід, ви побачите ліси мигдалю4 та волоського горіха5, що відкидають таку ж прохолодну тінь, як когорти тонкосписих кипарисів6 та срібнокорих смокв7 із листям завширшки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Птахи, звірі та родичі, Даррелл Джеральд», після закриття браузера.