Читати книгу - "Сонячне Затемнення, Євген Дмитренко «Лінивий»"

Бездонні чорні хмари полонили небо, огорнувши його грозовою павутинною. Морок. Непроглядна темрява, яку, час від часу, турбувала неосяжна блискавка. Пориви вітру, хитали дерева, притискаючи їх вершини до землі. Дрібні краплі дощу, поступово переростали у люту зливу. У таку погоду, навіть найстійкіший птах, не зміг би й пів метра пролетіти. Та що там птах, навіть величезному дракону, з розмахом крил в десять метрів, політ здавався б неможливим. Та якщо дуже важлива справа, яка стосується життя чи смерті товариша, то всі ці перепони, стануть під силу навіть маленькому кажану. Через поля та гори, річки та озера, долаючи безмежний океан, з Темного королівства й аж до Сонячного, летить Ремі, щоб повідомити погану звістку королю про його сина Луї. І день і ніч, без сну та їжі, без страху та сумніву, лише з однією думкою в голові – я повинен встигнути.

За декілька днів до цього, відбулися деякі події, які вплинули на подальшу долю двох непримиримих королівств. У Пекельному палаці, звучала зловісно весела музика. Веселилася нежить, танцюючи на кістках, під гучні барабани та моторошне звучання скрипки. Тварі та мерзоти, одягнені у шикарне вбрання, темно-червоних тонів в поєднанні з чорною вуаллю, тішили свою спрагу бордовою кров'ю з кришталевих келихів, а огидні відьми намагалися звабити своєю красою молодиків, щоби було чим поснідати вранці. Навіть малорухливі зомбі підхопили ритм й увійшли в транс, станцювавши незабутнє апокаліпсичне R'N'B. Грандіозне свято на честь юної принцеси, яка знову мусить обрати собі принца.

Та цього разу, до не дуже бажаних гостей, Лакріма з'явилася не одна, а разом зі своїм товаришем Гарсіяном, який не то йшов поряд, не то котився неначе клубочок із ниточок. Його поява занепокоїла усіх присутніх, адже ніби й маленький та беззахисний, а величезного троля здолав. Ніби й хочеться розірвати на шматки, але якось страшно. Тому, провівши їх тишею та підступним поглядом до балкона, на якім стояли король та королева, присутні стали чекати промови принцеси, шепотівши один одному усілякі нісенітниці. Серед гостей був і Луї. Зачарованим поглядом, він дивився на принцесу й не міг відвести очей. Серце виривалося з грудей, а тіло ніби зовсім оніміло. Мабуть, я захворів, подумав принц, який ще декілька хвилин тому, не міг дати ради своїм враженням. Адже ні гучних бенкетів, ні собі подібних осіб він ніколи не бачив. Взявши в руки келих ароматної крові, Луї повільно підходив до балкона, щоби потрапити в поле зору чарівної принцеси, яка, при піднявши голову, навіть не дивилася в його сторону.

– Ну що принци? Не сидиться вам вдома! Знову за своє! Пригод захотілося? Будуть вам пригоди! – посміхнувшись, мовив Гарсіян, потираючи долоні.

Злякався люд, притих та й далі слухає.

– Чого притихли? Страшно стало? Так ви ж і є страхіття всім страхіттям. А злякалися. Ти ба які.

Після слів Гарсіяна, присутні опустили голови. Соромно їм стало. Все ж таки, боялися вони круглобокого старця. Та щоб довго не тримати люд в напрузі, Лакріма сказала, що за темним, дрімучим лісом, розстелився хребет Свистячих гір, вершини яких, мають закручену скелясту форму, й під сильним поривом вітру, завивають чарівну мелодію, яка нагадує свист. І що вона стане дружиною того, хто зможе гору пересвистіти.

Обурився люд, адже ніхто не зможе свиснути гучніше за ту гору. Та раптом...

– За ради руки та серця принцеси, я зроблю усе, що вона побажає – мовив Луї

І почали усі присутні реготати. Де ж таке було чутно, щоб звичайний юнак, особа не королівської крові, за серце принцеси змагався. Та принц швидко вгамував їхні насмішки, сказавши, що він син короля Сонячного королівства. У залі настала німа тиша. Ніхто не очікував на давно вигорілих землях, зустріти когось із чужих земель, тим паче принца. Пекельна Королева, від почутого, аж підійнялася зі свого золотого трону. Згадала вона про прокляття, яким зачарувала принца Сонячного королівства. Злякалася.

– Нам дивно бачити мандрівника з далеких, ворожих нам земель, та ми забудемо про минуле, і приймемо тебе як свого. А так, як ти являєшся королівської крові, то маєш повне право боротися за серце моєї доньки. – мовила вона

Багатьом, рішення королеви здалося дуже дивним, та ніхто не осмілився їй заперечити. Не дивлячись на несподівану новину, люд та нелюд, продовжили святкувати, а Лакріма, увесь вечір не зводила очей з Луї.

Настав ранок і принци, у супроводі наглядачів та усієї королівської раті, відправилися до Свистячих гір, виконувати доручення принцеси. Та якщо Луї хотів пересвистіти гору, то усі інші мали нове завдання від самої королеви, а саме, вбити непроханого гостя. І той, хто його здолає, стане чоловіком її доньки. Та на щастя чи на біду, про план королеви дізнався Гарсіян. Прийшов він до Семі та Ремі, та й каже:

– Біда, друзі. Ой, біда. Рятувати потрібно принца. А як не врятуємо, то смерть йому.

Злякалися вони, розгубилися. Що ж тепер робити? Як товариша рятувати?

І наказав Гарсіян маленькій мишці очей не зводити з принца, а як біду відчує, то щоб взяла до рук камінчика, кинула його через ліве плече й прошепотіла «Гарсіян, виручай». Послухала вона його, та й побігла слідом за принцом до Свистячих гір. А кажану, старець доручив не легке завдання. Летіти через океан до Сонячного королівства й розповісти королю про біду, яка спіткала його сина. Навіть не вагавшись, змахнув Ремі крилами й полетів, а Гарсіян йому у слід шепоче:

– Не легкий твій шлях. Ой, не легкий. Допомога тобі знадобиться. Сила десяти драконів. А можливо й двадцяти.

Плеснув він двічі в долоні й в той час, Ремі, став за розміром з двадцяти драконів. Все нібито йде за планом, подумав Гарсіян й відправився до своєї улюбленої галявини, ягідок смачних скуштувати. Адже, яке б там лихо не чекало, їжа на першому місці.

Сонячне небо, поступово затягували грозові хмари й згодом, затишний день перетворився на люту зливу. Долаючи тяжкий шлях, наперекір дощу та вітру наші герої все ж таки дійшли до вершини Свистячої гори, яка від неспокійної погоди щосили завивала свою мелодію. Стали принци по одному свистіти, гору переспівуючи, та усім таке завдання було не під силу. Свистіли вони, свистіли, так і не пересвистіли. От дійшла черга і до Луї. Став юнак на тій вершині, та як свисне. А в той час, мишеня кинуло камінчик через ліве плече, та й мовляє «Гарсіян, виручай».

Сидить Гарсіян на пню, пелюстки квітки відриває та й буркочуть собі під ніс: «Пересвистить, не пересвистить. Пересвистить, не пересвистить.» Дивиться, камінчик до нього підкотився. Взяв його до рук, та й мовив:

– А ви як думали? Сумнівалися? Та звісно ж пересвистить! З моєю допомогою, але пересвистить.

Плеснув він тричі в долоні, і раптом, стихло все навколо. Ні вітру, ні дощу. Ні крику, ні розмови. Навіть птахи не співають і бджоли не гудуть. І в тій тиші, було чутно, лише легкий свист Луї, який старанно намагався гору переспівати. Розсердило це інших принців, от і вирішили вони вбити його. А мишеня знову камінчик через плече, та й шепоче «Гарсіян, виручай!». І став Семі за розміром з ведмедя, та й почав принца захищати, розкидаючи ворогів наліво та направо. Та як мишеня не старалося, один принц, спадкоємець скелетного престолу, розкидавши свої кістки по землі, знову набував свого вигляду. От він і сунув меча у живіт Луї. Впав принц на землю, лежить і не дихає. Тієї ж миті й чари з Семі зникли, і став він знову звичайним мишеням. Задоволені король та королева, наказали тіло молодого принца покласти у дерев'яний ящик, обплести його сталевими ланцюгами й скинути з обриву у море.

А в цей час, у Сонячному королівстві, піднявся сильний вітер, який схиляв до землі могутні дерева. Раптом все навколо потемніло. Немов, серед білого дня, ніч настала. Невидно ні неба, ні сонця. То до королівства дракон прилетів, який, торкнувшись землі, одразу ж перетворився на маленького кажана. Підлетів він до короля, та й розповів йому усю правду про його сина.

Минуло декілька днів, і у Темному королівстві, траурна музика лунає. Нарешті жителі дочекалися весілля Лакріми. І як би вона не відмовлялася, як би не сперечалася й не пояснювала, що так не справедливо, усе було даремно. Батьки й слухати її не хотіли. Та раптом, пролунала звістка про те, що король із Сонячних земель, разом зі своїм військом, океан перетинає. Війною йде до Темного королівства.

І пролунали сурми, подавши сигнал про війну. І зібрався увесь нелюд, узявши зброю до рук. І підійнялись вони на свої кораблі, щоби відбити вторгнення непроханих гостей й подалися їм на зустріч. І зіткнулися посеред океану, два ворожих королівства, які вже декілька століть живуть ворожнечею. І пролилася кров, від ударів мечів та списів.

Та раптом, на заході сонця, увесь океан, почав набувати червоного кольору. Заколихалася вода, забулькотіла. І почали з неї вискакувати усілякі риби та морські жителі й нападати на воїнів обох королівств, кусаючи їх за шию та пивши їхню кров. В ту мить, з під води, винернув величезний острів, який розкидав кораблі по різних сторонах. А на острові тім, Луї стояв, живий та неушкоджений. З невгамовною жагою до крові та силою силенною в руках. Йому хотілося лише одного – помсти. І цього разу він був не один, а у супроводі непереможного війська.

Річ у тім, що коли принц прокусив шкіру старої черепахи, він обрік увесь океан на неминуче перевтілення. Прокляття передавалося від черепахи до китів, від китів до акул, від акул до риб і так далі. Усі морські жителі ставали вампірами, метою яких, було пити свіжу кров. Таким чином, вода в океані та ріках стала дуже небезпечною, а отже, усе живе на планеті, було під великою загрозою.

Світанок. Холодні морські хвилі викидували на берег уламки потонулих кораблів й тіла убитих воїнів. Смерть була неминучою. Ніхто не повернувся. Два ворожих королівства зазнали великої поразки й втратили своїх правителів. Та найгірше було попереду.