Читати книгу - "Чи за добро слід добром платити, словацька казка"

То йде раз молотник молотити й зустрічає вовка. А вовк йому й каже:

– Гей, куди ти йдеш?

– Та молотити.

– І мішок у тебе є? Сховай мене в мішок.

– А чого мені тебе в мішок ховати?

– Бо за мною мисливці женуться, хочуть мене вбити. Порятуй мене, то я тобі віддячу.

От молотник узяв його у мішок та й іде далі. А назустріч йому мисливці. Питаються:

– Чи ти не бачив вовка?

А він каже:

– Ні!

Мисливці й пішли собі.

Тоді молотник вовкові: – Ну, вже вилазь, мисливці пішли.

Та й випустив його з мішка.

– Ну, як же ти мені тепер віддячиш? – питається.

– А ось як,– каже вовк,– із’їм тебе!

Молотник йому:

– Оце так? За добро мені злом платиш?

Вовк і каже:

– За добро ніхто добром не платить!

– Е-е,вовчику, постривай,– каже молотник.– Хай ось когось зустрінемо, що він на те нам скаже!

От іде кривий, беззубий пес.

Молотник його й питає:

– Песику, чи правда, що за добро нічого ждати добра?

– А чого це ти мене про це питаєш? – каже пес.

– Бо я оцього вовка врятував од смерті. Гнались за ним мисливці, а я його в оцей мішок сховав. А оце випустив, то він каже, що з’їсть мене.

– А що ж,– каже пес,– так воно й є. Як був я молодий, стеріг господареві і маєток, і худобу. А тепер як несила моя злодіїв проганяти, то господар мене й вигнав. Еге ж, не жди за добро добра!

Вовк тоді до молотника:

– От бач, тепер я тебе з’їм!

– Е, ні,– каже молотник.– Ходімо далі, може, ще кого зустрінемо!

Аж іде старий, кривий кінь. Вони його й питають:

– Конику, скажи, чи за добро може сподіватись чоловік добра?

– Де там! – каже кінь.– Ніколи за добро добра не сподівайся!

– А чого? – питається молотник.

А кінь і каже:

– Бо як був я молодий, любив мене господар. Тоді бігав я в кареті. А як постарів, мусив тягти воза і навіть молотарку. Зламала мені машина ногу, то хазяїн мене й вигнав. Тепер шукаю собі смерті!

От вовк і знов каже молотникові:

– Бач, нічого за добро ждати добра! І кінь сказав те саме. Отепер я таки тебе з’їм.

– Е, ні,– каже молотник.– Ходімо, може, ще кого зустрінемо. Що він нам скаже.

Коли йде лисичка. Молотник до неї:

– Лисичко, скажи, чи за добро чоловік може коли діждатись добра?

– А чого ти мене про це питаєш? – лисичка йому.

– Того,– каже молотник,– що йшов я з мішком молотити, а вовка хотіли вбити мисливці. Він мене дуже просив сховати його в оцей мішок, щоб мисливці не вбили. Казав, що за те мені добром віддячить. А як пройшли мисливці, випустив я його з мішка, а він хоче мене з’їсти. Ото я його й питаю, чи сміє він за добро платити злом.

Тут лисичка й каже, що вона не вірить, щоб вовк міг залізти в цей мішок. Мовляв, нехай молотник наставить мішка, а вовк хай туди влізе. От вовк зараз-таки й упхався в мішок.

– Слухай, молотнику,– каже тоді лисичка,– зав’яжи оцього мішка, поклади на землю, візьми ціпа та й молоти,– чи посиплеться з нього добро?

Молотник так і зробив. А лисичка й каже:

– Отак-то воно на світі! Не тільки людина, а й вовк мусить за добро добром платити!

Ото якби той молотник не зустрів лисички, мабуть би, вовк його й зі світу звів!