Читати книгу - "Про наперстка, словацька казка"

Були собі чоловік і жінка, і хоч уже й до старості йшло, а не мали вони дітей. Коли ж народився у них гарний хлопчик,і назвали його Наперстком. От як уже підріс він трохи, що міг і сам лишатися вдома, батько й мати вибралися в ліс по дрова:

– Наперсточку-синку, ти ж нікого не пускай до хати!

І Наперсток сказав, що нікого не пустить. Ледве батько з матір’ю пішли, як приходить до дверей хитра лисиця та й гукає:

– Наперсточку-синочку, відчини мені, я тебе на хвостику покатаю.

Та Наперсток не відчинив.

От лисичка стала міркувати, як би до Наперстка добратися й потішити своїх лисеняток. Підкралася вона до дверей ще ближче та:

– Відчини, Наперсточку, я тебе на хвостику покатаю.

Наперсткові було сумно, він і відчинив. Лисиця увійшла в хату; посадила

його собі на хвостика, повозила раз-другий по хаті, а тоді крізь відчинені двері – гайда до бору у лисячу нору.

Приходять батько й мати додому. Хата відчинена, а Наперсточка нема.

Зараз вони й догадались, що його тільки лисиця вкрала. От узяв дід скрипочку під руку, баба мішок та й вирядились милого Наперсточка шукати. Приходять до лисиччиної нори, і дід почав грати:

Лисичко-сестричко,

Вийди танцювати!

І ти, мій синочку,

Любий Наперсточку,

Вийди танцювати.

От виглянуло з нори лисенятко, а дід його у мішок. Та й грає:

Троє лисеняток,

І ти, лиско-мати, –

Гайда танцювати!

Показалося ще одне лисенятко, а дід його у мішок. Та й знов грає:

Двоє лисеняток,

І ти, лиско-мати, –

Гайда танцювати!

Вибігло ще одне лисенятко, та й воно опинилося в мішку. А дід:

Одне лисенятко,

І ти, лиско-мати, –

Гайда танцювати!

А як усі лисенята вже були в мішку, дід тоді:

Агов, лиско-мати, –

Гайда танцювати!

От лисичка розсердилась та й вибігла подивитися, хто це так довго грає. Та й сама опинилась разом з усіма в мішку. А дід витягнув з нори Наперсточка, та й вернулися всі додому.

Та відтоді Наперсток більш ніколи не відчиняв лукавій лисичці.