Читати книгу - "Лукавий лис, таджицька казка"

Один лис був страшенний розбійник – майже всіх курей у селі пожер. Тих, що лишилися, люди тримали по хатах. Лисові не стало чого їсти, і він аж перепався від голоду.

Отож уночі вліз через димар в одну хату, але як не винюшкував, ніякої поживи не знайшов. Хотів був вилізти назад, та так охляв, що не втримався й шубовснув у велику макітру з фарбою. Вискочив звідти, глянув на себе, а його руда шерсть стала синя-синя. Роззирнувся довкола, загледів чотки, прихопив їх із собою й з горем пополам вибрався надвір.

Вранці прийшов фарбований лис до млина, сів у кутку й перебирає чотки, вдаючи з себе побожного.

Аж ось мірошник випустив невеличкий табунець курей, що вбереглися від лисових пазурів. Півень упізнав лукавого звіра, попередив курей, щоб були пильні, а сам обережно підступив до нього.

– Гей, лисе, чого ти лукавиш?! – гукнув півень.

– Не кажи так, півнику, я став мусульманином і оце зібрався йти на прощу,– ввічливо озвався лис.

Півень задумався, а тоді й мовить:

– Якщо ти не дуриш, то й я піду з тобою на прощу.

– Чого б я мав тебе дурити. Ось бачиш, яке на мені вбрання, а ось і чотки.

Повірив півень і рушив з лисом у дорогу. Ідуть вони, йдуть, коли це прямо з-під ніг у них випурхнув перепел і заволав:

– О лукавий лисе, обдурив півня й ведеш, аби з’їсти його!

Лис мовчки заходився перебирати чотки, а півень став захищати свого попутника:

– Не смій такого казати! Хіба не бачиш, що це правовірний мусульманин. Ми обоє йдемо на прощу.

Перепел принишк і вже заговорив інакше:

– Якщо ти кажеш правду, то й я подамся з вами.

Ідуть вони вже втрьох. Аж ось назустріч їм одуд:

– Півню й перепеле, чого це ви йдете з оцим лукавим лисом, хочете, щоб він поїв вас?

Лис і на цей раз промовчав, а ті двоє взялися його захищати:

– Не згадуй колишнього! Хіба не бачиш, що він з чотками і вбрання схимницьке Ми йдемо з ним на прощу.

– Коли так, то й я піду з вами,– сумирно мовив одуд.

І пішли вони далі вчотирьох. І застала їх ніч у степу. Страшно зробилося птахам:

– Якщо заночуємо тут, знайде нас хижий звір і поїсть.

А лис їм на те:

– Тут неподалік стоїть моя хатина, ходімте переночуємо.

Прийшли вони до лисової хатини. Лис їх перших у хату пропустив, за ними зайшов, сів під дверима та й каже:

– Ану потіште мене якоюсь оповідкою.

А птахи йому:

– Самі нам щось розкажіть, ви ж господар.

Тоді лис звернувся до півня:

– Ану, півнику, починай перший.

– Е ні, ви нас сюди привели, ви й починайте, – одказав півень.

– Коли вже так наполягаєте, мушу почати,– лукаво мовив лис.– А скажи, півню, чому ти серед ночі горлаєш і не даєш іншим спати?

Похнюпив півень голову:

– Не кажіть більше нічого, краще одразу мене задушіть. Така, видать, моя проща.

Накинувся лис на півня, задушив, обпатрав і з’їв. «О, де й сила взялася, а то хоч пропадай з голоду», – подумав лис, облизався й звернувся до перепела:

– Скажіть краще, що ви й мене хочете з’їсти, як півня,– мовив на те перепел.

Умолов лис і перепела.

«Тепер і моя черга настала», – подумав одуд.

– Гей, одуде, а чого ти довбаєш дзьобом землю без дозволу шаріату? – озвався лис.

Та одуд не розгубився:

– Ви не маєте права з’їсти мене, доки цього не засвідчать. Я приведу двох свідків.

«Хай приводить своїх свідків, з’їм усіх трьох», подумав лис і сказав:

– Гаразд, приводь своїх свідків!

Випустив лис одуда, й той полетів. Летить, побачив мисливця з собакою. Сів неподалік, а собака до нього. Одуд відлетів і сів далі. Так і приманив собаку до лисової хатини.

Собака кинувся на лиса й почав душити. А одуд літає й гукає:

– Оце перший мій свідок.

Невдовзі надійшов і другий свідок – мисливець, і спустив з лукавого лиса фарбовану шкуру.

* Мусульманин (від арабського «муслім» – відданий, покірний богові Аллахові) – той, хто сповідує мусульманство, або іслам,– релігійно-правову систему, що виникла на початку VII ст. серед арабів; араби завойовували інші народи й насильно обертали їх у мусульман.

* Шаріат – правові норми й правила поведінки мусульман.