Читати книгу - "Охік, вірменська казка"

Були собі чоловік та жінка. І мали вони одного-єдиного сина. Настав час і батько вирішив одвести свого сина до майстра – навчитись ремесла. От дійшли вони до джерела й зупинилися води напитись.

Випив батько води й промовив:

– Охай!

Враз із води вигулькнув Охік-чарівник і питає:

– Чого ти хочеш? Куди йдеш?

– Хочу сина в науку віддати,– каже селянин.

– Оддай його мені, я добрий майстер.

Віддав батько свого сина, і Охік, забравши хлопця пірнув собі у воду. А селянин повернувся додому.

Минув якийсь час – батькам хлопчика стало дуже скрутно жити. Надумався тоді батько забрати сина Прийшов він до джерела, напився води й мовив:

– Охай!

Вмить із води виглянув Охік і питає:

– Чого тобі треба, чоловіче?

– Стало нам дуже скрутно жити, от я й прийшов по свого сина, може, він нам якось зарадить,– відповів селянин.

– Він ще ремесла не навчився,– відказує Охік.

– Тоді, може, ти якось нас порятуєш.

Пірнув Охік і виніс скатертину, дав її чоловікові й сказав:

– На, візьми оце. Захочеш їсти – розстели скатертину, і на ній з’являться всілякі страви.

Узяв селянин скатертину й повернувся в село. Розстелив дома на столі, і справді з’явились усілякі страви.

З того часу зажили вони в добрі. Якось каже чоловікові жінка:

– Я хочу запросити до нас у гості панову жінку.

– Не треба, прошу тебе, бо як побачить нашу скатертину – одніме.

– Дарма, я таки запрошу її,– наполягає жінка.

– Не варто, кажу тобі, ти ще пожалкуєш.

Та жінка настояла на своєму й запросила панову дружину з сусідками до себе в гості.

Поприходили жінки, бачать – у господині не палено, не варено і не видно ніяких приготувань.

– Навіщо ж вона нас запросила? – перешіптувались гості між собою.

Але настав час обідати, жінка дістала скатертину, розстелила її, і на ній тієї ж миті з’явились усілякі наїдки та напитки.

Тут панова дружина й подумала: «А що коли б цю скатертину вкрасти?» Й прошепотіла на вухо сільському старості, який і собі нагодився:

– Ану біжи мерщій до мене додому й принеси мою скатертину– вона така самісінька на вигляд.

Староста побіг і приніс скатертину, а панова дружина непомітно підмінила її.

Невдовзі гості розійшлись.

Увечері чоловікові й жінці захотілося їсти. Вийняли зони скатертину, розстелили її, але тільки марно сподівалися. Зрозуміли вони, що їхню скатертину вкрала панова дружина.

На другий день чоловік із жінкою пішли до джерела, напилися води й мовили:

– Охай!

Одразу ж випірнув Охік:

– Голодні ми, розумієш,– відповідають ті.

– Але ж я дав вам скатертину.

– Та панова дружина вкрала її.

Пірнув Охік і виніс на цей раз гарбуза.

– Ось візьміть. Якщо його гарно потрусите, то з нього висиплеться кіннота і піде на пана війною.

Узяли чоловік з жінкою гарбуза та й повернулися в село. Прийшли додому й стали трясти гарбуза. З нього вистрибнули й вишикувались озброєні вершники і рушили на пана. Прийшли – і ну руйнувати панів палац.

Збіглися тут люди та й питають, що сталося.

– Ми приїхали забрати скатертину, яку вкрала панова дружина,– відповідають вони.

Злякався пан і негайно віддав вершникам скатертину, а вони повернули її селянинові. Той сховав кіннотників назад у гарбуз і почепив його на стіну.

Збігло кілька років. Якось і каже селянин дружині:

– Напевно, наш син уже вивчився. Ходімо заберемо його додому.

Пішли вони до джерела, напилися води, мовили:

– Охай!

Випірнув Охік, питає, що їм треба.

– Віддай-но нам сина,– кажуть батьки,– чи навчивсь він чого, чи ні – все одно віддай.

– Ось піду побачу, якщо він уже вивчився, то приведу,– сказав Охік і пірнув у джерело.

А в того Охіка була донька, то вона й каже хлопцеві:

– Он подивись, скільки стятих голів,– це все голови учнів мого батька. Якщо він запитає тебе, чи ти вже навчився ремесла, відповідай «ні». Інакше накладеш і ти головою.

Тим часом Охік повернувся до своєї господи, погукав до себе хлопця й питає:

– Ну, хлопче, чи навчився ти чого-небудь? Батьки твої прийшли по тебе.

– Ні, майстре, ще не навчивсь.

Розлютився тут Охік і ну лупцювати хлопця, б’є й вимагає, щоб той сказав, що навчився. Та хлопець знай своєї править: «ні» та «ні». Побачив тут Охік, що марні його намагання, й відпустив хлопця з батьками.

Йдуть вони втрьох по дорозі, аж син і каже:

– Ідіть собі вперед, а я вас наздожену.

Перетворився хлопець у вороного коня, обігнавсвоїх старих та ще й батька легенько штовхнув, а потім знову перетворився в хлопця, підійшов до них. Побачив батько сина й вигукнув:

– Ой, шкода, синку, що ти од нас відстав! Тут такий кінь промчав – як вогонь! Був би ти з нами – ми б його впіймали.

Доки дійшли вони додому, син кілька разів перетворювався у різних тварин і пробігав повз батька.

Удома він признався батькові:

– Тату, кінь, олень та всі інші тварини, яких ви бачили на дорозі,– то все був я. Це ремесло моє таке – перетворюватись у тварин. Хочеш, я перекинусь у коня, а ти візьми й продай мене на базарі. Тільки гляди – продавай без вуздечки. Вуздечка – то я, і, коли продаси коня з вуздечкою,– більше ніколи мене не побачиш.

Кілька разів перетворювався син у вороного коня, а батьки продавали його за чималі гроші. Вечорами вони, ніби нічого й не сталося, поверталися додому.

Одного разу, коли батько продавав сина, що перетворився в коня, на базарі був Охік. Упізнав він у коні свого учня, впізнав батька його і підійшов до них.

– Скільки хочеш за свого коня? – питає Охік селянина.

– Сто п’ятдесят,– каже той, не впізнавши Охіка.

– Але я хочу купити разом із вуздечкою!

– Ні, кінь продається без вуздечки.

– Даю тобі двісті, тільки продай коня разом із вуздечкою,– наполягає Охік.

Спокусився селянин грішми й погодився. Привів Охік коня до себе, прив’язав його до стовпа й наказує доньці:

– Приглянь-но за ним, а я піду візьму свій лук і вб’ю його.

Тільки Охік відійшов, дівчина звільнила коня, і той, перекинувшись у птаха, полетів собі геть.

Та Охік побачив це й собі перетворився в яструба і погнався за птахом.

Птах, побачивши внизу весілля, перекинувся в троянду й упав поміж гостей.

Яструб перетворився на ашуга з сазом у руці й підійшов до весілля.

Гості один за одним стали нюхати троянду, а коли черга дійшла до ашуга – він хотів зім’яти її, та квітка перетворилась у жменю проса й розсипалась по землі. Одне зернятко залетіло в черевик до нареченого. Враз ашуг перетворився на курку з курчатами, і вони кинулись клювати просо.

Та зернятко, яке закотилось в черевик, перетворилось на лисицю, і вона задавила курку з курчатами й знову перетворилась у хлопця.

З неба впало три яблука: одне – тому, хто оповідав, друге – тому, хто слухав, третє – всьому білому світові.