Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Черговий здоровань прийшов із самовдоволеним виглядом, щоб намилити дупу дрібному дівчиськові. Так, чутка про бойову Аліту розійшлася по всій окрузі. І я – та сама малявка з мечем у руках. На мене приходять просто подивитися, ніби я виступаю на цирковій арені. Найсміливіші рвуться в бій, бажаючи виграти кругленьку суму, жирним шрифтом, вказану на афіші. Може деякі хочуть битися зі мною з цікавості, спробувати свої сили або удачу. Але чуття підказує мені, що перший аргумент значніший. Дзвінкі монети ваблять різношерстий контингент.

І цього разу переді мною значних розмірів бородач. Не знає він, що піде сьогодні зі змиленою п'ятою точкою. Я з насолодою вловлю кожну емоцію, що прозирне в обличчі, законсервую у своїй пам'яті і буду смакувати при кожній зручній нагоді.

Почнеться все з легкої усмішки, навіть дещо з поблажливим відтінком, після першого мого помаху меча на чоловічому обличчі спалахне здивування з нотками замилування. Він відпустить пару відвертих жартів, побачить, що мене це не зачіпає, додасть словесну важку артилерію, може перейде на образи. І з кожним моїм помахом меча його лють збільшуватиметься, доки не виллється в гнів. І на цій стадії я покладу його на лопатки або виб'ю з рук меча, а може, навіть приставлю вістря до шиї. Це найкращий момент, щоб впитися в його очі своїми бурштиновими і свердлити, доки він не визнає поразку.

Цього разу громила поводиться дещо інакше. Жодних жартів, повне мовчання, впевненість у кожному кроці та кожному ударі, тільки пильний погляд у вічі. Наші мечі блискавично стикаються, видаючи скрегочучі звуки. Навколишнього шуму я не чую, але глядачі, напевно, ревуть, скандуючи моє ім'я. А здоровань тим часом намагається вивести мене з рівноваги своїми сіро-зеленими очима, дивиться невідривно, ніби пропалює наскрізь. Може, настільки сподобалася? Облягаючий шкіряний костюм на мені - що треба!

Так, на вигляд мені років двадцять п'ять, не більше, але не знають усі присутні про те, що насправді мені сімдесят п'ять, я – маг у дванадцятому поколінні. Мої жили просякнуті надприродним, і зараз я без зазріння совісті користуюсь головною своєю магічною силою – передбачаю кроки супротивника. Я бачу те, що станеться за тридцять секунд. Не завжди, звичайно, але коли я переходжу на свій магічний канал, там і живу. У майбутньому на тридцять секунд. Перед моїми очима ніби два всесвіти одночасно. Ось я ловлю його випад, і бачу, яка дія піде за цим, вже розвертаючи своє тіло в потрібному напрямку для атаки чи захисту.

Бородатому явно не до смаку те, що його обставляє дівчисько, та ще й таке тендітне. Припускав напевно, що впорається зі мною за кілька хвилин. Але ні, друже, сьогодні ти підеш з опущеними плічками і помітно зіпсованою самооцінкою.

Я, звісно, хитра. Сказати б, що не за роками, але не той випадок. Вік мій… Ох, не згадувати!

Воюю на мечах зі звичайними смертними, вони і про магію нічого не знають, не підозрюють про те, що поєдинок нерівний. А я насолождуюсь перемогою щоразу так, ніби вона дісталася мені заслужено. Жаль, що з немагами не можна застосовувати свої сили відкрито. Ось було б смішно, якби я раптом заговорила в його голові (це ще одна моя активна сила), здоровила напевно здивувався б, подумав, що він божеволіє, а це мені зіграло б на руку.

Вістря мого меча торкнулося жилета супротивника на рівні серця. Це повна поразка, хоч і без подряпин для нас обох.

А ось і той самий погляд, яким нагороджують мене наприкінці… Ловлю, вбираю, насолоджуюся. Так, малий, це справді сталося. Відчуваєш, як дупа спітніла? Соромно, так?

Але що це в його обличчі? Захоплення? Хмм… Незвичайно.

Відважив уклін і пішов безшумно. Ну і добре, не дуже хотілося мені тиснути його руку. Це безглуздий жест, коли я серед простих людей, але руки магам прагну потискати завжди і скрізь. Так я шукаю свого призначеного. Але з кожним роком надії все менше. Два мої брати вже з половинками, причому у старшого справжньою парою виявилася дівчина на шістдесят років молодше. Знайома ще з такою самою парою. Так що, слідуючи логіці, мій призначений уже старпер із тих, кому далеко за сотню, але мене він так і не знайшов. Козел.

- Аліто, виграш свій забирати не будеш і цього разу?

- Ні, Сарику, нехай лежить, збирається на дрібні потреби. Ремонт тут не завадить, - киваю у бік конюшні, що майже розвалилися.

- Завдяки тобі у нас відвідувачі почали з'являтися, незабаром зовсім розживемося. Багато хто приїжджає з міста, щоб на тебе подивитися. Може частіше приходитимеш, ніж раз на тиждень?

Старий жук приваблює зі своїх корисливих спонукань, читаю по обличчю, але він і сам не приховує справжнього змісту своїх слів.

- Можу тільки раз на тиждень, так що ні, хоч би якою привабливою не була ваша пропозиція, - кажу з добрим смішком.

- Ну тоді афіша залишиться до наступної суботи, коли така справа. Але якщо надумаєш, ми завжди тобі тут раді. І за твоєю конячкою добре приглядаємо, для неї у нас все найсвіжіше. Якщо підбереш їй під стать жеребця, буде ще краще. Місце ми знайдемо.

Так, я й собі не можу жеребця знайти, то мені про особисте життя конячки подбати? Буду ще й їй заздрити, якщо в неї з'явиться пара.

- Дякую, Сарику, до суботи!

Впевнено крокую до виходу з ферми, прогуляюся в лісок, а там і переміститися додому можна, приховавши свої магічні хитрощі від простих людей. Добре, що тут багато місць, де можна сховатися. Мені якраз переодягтися треба, що я й роблю, опинившись у затишному куточку. Переміщаю на себе сукню зі свого гардеробу, а потім лечу додому. Інакше складно було б пояснити старшому братові, Калеану, де це я була в шкіряному костюмі, ще й з мечем. Це моя маленька таємниця.