BooksUkraine.com » Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
0
0
00
Жахи
Електронна книга українською мовою «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2» була написана автором - Говард Лавкрафт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2" в соціальних мережах: 

Другий том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта охоплює його прозу, написану у період з 1926 по 1928 роки, і містить такі класичні і переважно розлогі твори як «Поклик Ктулху», «Сновидні пошуки незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу», «Жахіття Данвіча».

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 129
Перейти на сторінку:

Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Поклик Ктулху

Серед усіх могутніх сил чи істот, імовірно, залишився якийсь релікт… релікт іще з тих давніх часів, коли… свідомість проявлялася у розмаїтті форм, цілковито зниклих задовго до перших хвиль людської цивілізації… ті форми збереглися у вигляді минущих спогадів хіба в поезії і легендах, які нарекли їх богами, чудовиськами, міфічними істотами усякого роду і виду…

Елджернон Блеквуд

[1]

I. Жах у глині

Гадаю, наймилосердніша річ у цьому світі — це нездатність людського розуму осягнути весь його обшир. Ми мешкаємо на безтурботному острівці незнання посеред чорних морів вічності, а проте це не означає, що у нас є потреба кудись ними мандрувати. Науки, кожна з яких розвивається лише у власному напрямі, поки що не завдавали нам великої шкоди; але одного дня поєднання розпорошених знань відкриє нам настільки жаскі перспективи реальності і нашого жахливого становища у ній, що ми всі або збожеволіємо від того одкровення, або ж втечемо від світла у мир і спокій нових Темних Віків.

Теософи розмірковували над довершеною величчю космічного циклу нашого світу і людською расою, яка для нього є лише випадковою пригодою. Вони натяками оповідали про дивні пережитки давнини, словами, від яких холоне кров, якщо вони не замасковані м’яким оптимізмом. А проте не від них з’явився тьмяний проблиск заборонених еонів, що змушують мене терпнути від жаху щоразу, коли я про них думаю, і зводять мене з розуму, коли являються мені у снах. Цей проблиск, як і всі страхітливі проблиски істини, сяйнув одного разу з випадкового поєднання розрізнених речей — цього разу зі старої газетної вирізки і нотаток нині мертвого професора. Я сподіваюся, що більше ніхто не довершить цього поєднання; безперечно, якщо я виживу, я ніколи свідомо не додаватиму ланок до цього огидного ланцюга. Я думаю, що професор справді прагнув промовчати про ту частку знання, яка йому відкрилася; він неминуче знищив би всі нотатки, якби його не спіткала раптова смерть.

Я отримав це одкровення взимку 1926–1927 років після смерті мого двоюрідного дядька, Джорджа Ґеммела Енґелла, почесного професора семітських мов Університету Брауна, Провіденс, Род-Айленд. Професор Енґелл був відомим авторитетом у царині прадавніх манускриптів, до його послуг нерідко вдавалися очільники провідних музеїв; природно, що його смерть у дев’яностодворічному віці не залишилася непоміченою. У вузьких колах інтерес підігрівався ще й нетиповістю причини смерті. Вона нагло спіткала професора, коли той повертався з корабля на Ньюпортському причалі; він раптово упав, як кажуть свідки, після зіткнення зі схожим на моряка негром, який вийшов з малопомітних тінистих закутків обривистого схилу, що тягнувся уздовж короткої дороги від берега до будинку покійного на Візьямз-стріт. Лікарі не змогли знайти жодних явних недуг, але після жвавих дебатів зійшлися на тому, що логічною причиною цього фатального кінця є якась прихована вада серця, підсилена стрімким підйомом на такий крутий пагорб для настільки старого чоловіка. Тоді у мене не було жодних причин сумніватися в такому висновку, проте згодом я почав дивуватися — і більше, ніж просто дивуватися.

Як спадкоємець і духівник мого двоюрідного дядька (бо ж він помер бездітним удівцем), я повинен був ретельно вивчити його папери: саме з цією метою я перевіз усі його теки і коробки до свого кабінету у Бостоні. Більшість матеріалів, з якими я мав справу, згодом буде опубліковано Американською Спілкою археологів, але була одна скринька, вміст якої я вважаю вельми загадковим і не маю бажання нікому його демонструвати. Вона була замкнена, і я не міг її відімкнути, доки випадково не натрапив на іменний перстень, який професор носив у кишені. Тоді з його допомогою мені вдалося відімкнути скриньку, але тут я зіткнувся зі складнішою і куди надійніше замкненою перепоною. Бо ж що могли означати дивний глиняний барельєф і розрізнені нотатки, аркуші і вирізки, які я знайшов? Невже мій дядько на схилі літ почав вірити у таке очевидне шахрайство? Я вирішив знайти ексцентричного скульптора, відповідального за це нахабне збурення старечого розуму.

Барельєф був грубим прямокутником, менш ніж дюйм завтовшки і площею приблизно п’ять на шість дюймів; очевидно, виготовили його недавно. Втім, його вигляд і композиція не справляли враження сучасних; хоча дивацтва кубізму і футуризму є дуже і дуже химерними, вони нечасто відтворюють загадкові традиції, що сягають ще доісторичних письмен. А письмена, власне, і були основним вмістом цього барельєфу. Однак, моя пам’ять, попри знайомство з огромом паперів і колекцій мого дядька, жодним чином не змогла ідентифікувати саме ці символи чи бодай співвіднести їх з найвіддаленішими з можливих джерел. Над невідомими ієрогліфами була зображена фігура — з очевидним наміром живописати її, проте надто вже імпресіоністичне виконання не давало чіткого уявлення про її суть. Здавалося, то був якийсь монстр, а чи символ, що передавав монстра, образ якого могла витворити лише хвора свідомість. Я не надто погрішу проти істини, якщо скажу, що моя дещо екстравагантна уява намалювала одночасно образи восьминога, дракона і потворної подоби людини. М’ясиста голова зі щупальцями вінчала гротескне і лускате тіло з рудиментарними крилами, а проте саме загальний контур цієї фігури робив її разюче жахливою. Позаду постаті проступали нечіткі обриси якихось колосальних архітектурних споруд, що слугували тлом зображення.

Записи, які окрім стосу вирізок з преси, були долучені до цієї химери, зовсім недавно були зроблені рукою професора Енґелла, до того ж без жодних претензій на літературний стиль. Документ, який здався мені найважливішим, мав заголовок КУЛЬТ КТУЛХУ[2], старанно виведений друкованими літерами, щоб уникнути помилок у прочитанні настільки нетипового слова. Рукопис було розділено на дві частини, перша з яких мала заголовок «1925 — Сон і робота сну Г. A. Вілкокса, вул. Томаса, 7, Провіденс, Р. I.»[3], а друга — «Розповідь інспектора Джона Р. Леґраса, вул. Б’єнвіль, 121, Новий Орлеан[4], Лa., 1908 р. A. A. С. — Нотатки про те саме, і нот. проф. Веббза». Решта рукописних паперів були просто короткими нотатками, деякі — записами дивних снів різних людей, деякі — цитатами з теософських книжок і часописів (значною мірою з Атлантиди і втраченої Лемурії В. Скотта-Еліота[5]), інші ж нотатки стосувалися вцілілих донині таємних общин і прихованих культів, з численними посиланнями на місця у таких міфологічних і антропологічних джерелах, як Фрейзерова Золота Гілка[6] і Відьомські культи у Західній Європі міс Мюррей[7]. Вирізки більшістю містили згадки про поширення психічних захворювань і спалахи групового божевілля чи манії навесні 1925 року.

Перша половина основного рукопису оповідає цілком окрему історію. Скидається на те, що 1 березня 1925 року худий темношкірий молодик, зовнішність якого була позначена певною невротичністю і знервованістю, зустрівся в одній справі з професором Енґеллом, принісши глиняний барельєф, який натоді був щойно зліплений і навіть ще не до кінця застиг. На його візитівці було зазначено ім’я Генрі Ентоні Вілкокса, і мій дядько впізнав у ньому наймолодшого сина чудової і віддалік знайомої йому родини, який останнім часом вивчав скульптуру у Род-Айлендській школі мистецтв і самотньо мешкав у будинку Фльор-де-Ліс біля свого навчального закладу. Вілкокс був напрочуд обдарованим, як на свій

1 2 ... 129
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"