Читати книгу - "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"

— Що це, Ксеніє? Назар завжди мене так називає. Ненависним ім’ям Ксенія, хоч я — Оксана. І знає, що мені це не подобається. Навмисне робить боляче. Але зараз я цьому навіть рада. — Заява на розлучення, — дивлюся йому просто у вічі. Так, ось так. З викликом. Хоча всередині все тремтить від страху. Усе стискається в жаху. Його очі звужуються. — Ти розумієш, що робиш? — Розумію. — Ти добре подумала? — Так. З кожним словом я ніби стаю меншою. А чоловік — усе більшим. Він як танк пре на мене. Залякати, задавити своєю вагомістю. — Це через нього? Через те щеня? Що ж, забирайся. Іди до нього. Тільки не думай, що я віддам тобі дочку. Відступаю, поки не впираюся попереком у стіл. Далі відступати нема куди. — А якщо вона не твоя? — хапаюся за останній аргумент. — Мені начхати. Ти її не отримаєш.