Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Анна Харламова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Реагувати чи ні - це завжди ваш вибір».
Катерина Ленгольда
«Просто космос. Практикум по
Agile-життя, наповненою
змістом і енергією».
Роблячи ковток елітного коньяку, Дмитро шкірився на усі тридцять два, доводячи своїм друзям, що він може закохати у себе будь яку дівчину.
— Подивіться на мене… — Він махнув рукою, вздовж свого обличчя, опускаючись на лацкан ультрамодного, дорогого піджака. — Жодна не зможе встояти переді мною.
— Чувак, ти дійсно вважаєш, що дівчата липнуть до тебе, лише через гарненьку фізіономію?! Ага, якраз таки. — Нахабно мовив Лев, наливаючи собі у склянку горілку.
— До чого ти хилиш? — Звівши брови на переніссі, запитав Дмитро.
— Він натякає на твою безлімітну картку. — Хмикнув Ігор, наче це було і так не зрозуміло.
— Тобто, ви гадаєте, що все вирішують мої гроші?! — Дмитро різко підвівся з крісла, і одним махом - осушив повну склянку бурштинової рідини.
Лев розсміявся на усю квартиру, і поправляючи своє світле волосся назад, промовив:
— Можу побитися об заклад, що це так, і ніяк інакше. — Алкоголь завжди викликав його на парі.
Дмитро нависнув над його кріслом, і простягаючи руку, чітко і швидко сказав:
— Тоді давай. Ставлю на те, що знайду дівчину, яка закохається у мене до свят. Я жодного разу не скажу, що…
— Що ти, - і є золота картка. — Одізвався весело Ігор.
Дмитро та Лев повернулися у його бік і засміялись, але через декілька секунд продовжили свою неабияку важливу бесіду.
— Добре, Дмитре,… але… Я оберу сам дівчину, - покажу пальцем, і це буде твоя ціль. — Він подав руку, і міцно стиснувши долоню друга, додав: — Коли вийдемо на полювання, ти будеш поганенько одягнений… і з синцем під оком. Ок?
— До чого тут синець? — Очманів Дмитро, а вже через мить, валявся на підлозі.
Лев зіскочив з крісла, і одразу мовив:
— Це для правдоподібності… Бідний та побитий, - може вона захоче тебе пожаліти… скажеш, що побили та обікрали… — Він осушив келих, і подав руку Дмитру, який і досі був на підлозі.
— Ти деб… Навіщо ж було так бити?! — Торкаючись ока, і кривлячись, Дмитро відмовився від допомоги друга, і встаючи, сказав: — Згода. — Коньяк добре дав у голову, якщо він погодився на таке.
— Якщо я виграю, тоді… — Лев задумався.
— Тоді? — Запитав Дмитро.
— Хочу твоє авто. — Його очі заблищали, наче гірлянда на ялинці. У них була жага та азарт.
— Ти хочеш моє Мазераті?! — Очі Дмитра майже з орбіт повискакували. — Ти здурів?!
— Так, чи ні? — Лев знав, що його друг не крокує назад, «пасувати не можна» - ось девіз Дмитра і він це знав.
— А якщо виграю я… то, що тоді отримаю? — Дмитро схилив голову.
— Слухаю твоє бажання… — Він потер скроню і уважно подивився на друга.
— Будиночок біля озера. — Згадуючи дивовижне місце з дитинства, промовив Дмитро. — Ну, як згода?
— Згода! — Лев впевнено додав: — Готуйся віддати авто.
— Ще побачимо! — Мовив Дмитро.
Потиснувши одне одному руки, вони подивилися на Ігоря, який мав розбити рукостискання, у знак підтвердження парі.
Ігор замахнувся, і в одну секунду парі Дмитра та Лева, - стало дійсним.
— Все, - готово. Вітаю, вас бовдури! — Засміявся голосно він.
Дмитро пройшовся по кімнаті, і узявши до рук пляшку коньяку, притиснув її до ока. Прохолода розійшлась по обличчю, заспокоюючи місце удару.
— Коли почнемо парі? — Поцікавився Дмитро, обертаючись та дивлячись на друзів.
— Завтра. Підемо у місто… там, де ялинку прикрасили... — Лев вишкірився і впав у крісло. — Там і знайдемо тобі, твою здобич.
Дмитро важко зітхнув, зрозумівши, що влип по самі вуха. Проте відступати, - він не збирався… це не в його характері… Тож… завтра… все завтра…
Впавши на ліжко, Дмитро все міркував, як він міг поставити на свою тачку… Клепки взагалі немає. Проте, що вже поробиш – завтра почнеться гра… вірніше вже сьогодні. Він прийшов додому майже о четвертій ранку… п’яний, втомлений, та ще й зі синцем під оком. Лев геть придуркуватий… влупив йому, як слід.
Дмитро торкнувся синця та поморщився.
От вляпався…
Проте, - якщо він виграє, будиночок дідуся знову його. Треба усі сили докласти, щоб закохати в себе ту, яку йому обере Лев,… а коли це станеться, і він отримає своє, - все стане на свої місця… він потішить діда і батька. А потім, він цій дівчинці відбашляє трохи зелених, і все забудеться, окрім перемоги.
Після Нового року, - він відірветься по-повній, як завжди… Зателефонує своїм Сиренам та Німфам і влаштує марафон мокрих тіл та зітхань… З такими солодкими думками на майбутнє, - він усміхнено почав поринати у сон.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.