Читати книгу - ""Грецькі блискавки", Анна Харламова"

Присвята.

 Ми з тобою знаємо, що таке Олімп кохання.

 Ми одне ціле. Навіки.

 Кохаю тебе.                          

                                         « — Що? — запитала вона.

                   — Дозволь мені боготворити тебе — промовив він”.

                                                     “Доторк темряви”

                                                   Скарлетт Сент-Клер.

  Пенелопа.

  Нью-Йорк.

   Я ЗАХОДЖУ ДО ЛІФТА, переповненому людьми, намагаюсь не підіймати голову, щоб не зустрічатись з кимось очима. Не люблю цього зорового контакту з незнайомими людьми, тому просто протискаюсь обережно до стінки і продовжую говорити по телефону зі своєю мамою. 

   — Ні, μανούλα* не варто туди ходити. Я просто в шоці, як можна так зіпсувати μουσακάς*. Я більше ні ногою в той ресторан. А ще кажуть, що грек володіє тим рестораном. 

   — Ти занадто критикуєш. 

   Мама завжди дуже мила, навіть там, де це не потрібно. 

   — Це лише моя думка, але в "Πιάτα από την Ολυμπία"*не вміють готувати. — Люди переді мною виходять з ліфта, і той хто стояв позаду мене, просто нависає наді мною. Я відчуваю дискомфорт і в поспіху кажу мамі. — Я перетелефоную. Маю бігти. Цілую, μανούλα. 

   — І я тебе, моя красуне.

   Я кладу слухавку та ховаю телефон до сумки. Таке враження, що я відчуваю на своїй потилиці гаряче дихання того, хто стоїть позаду. Я невдоволено суплюсь і от-от щось скажу цьому порушувачу приватної дистанції. 

   — І чим же так невгода вам "Πιάτα από την Ολυμπία" та їхня μουσακάς? — Низький голос пройшовся моїм тілом і я аж затремтіла. 

   Ну, все тепер я мушу повернутись і подивитись в очі тому, хто дозволяє собі втручатись не лише на територію сторонньої людини, але і дозволяє собі сунути носа в чужу розмову. Я розвертаюсь і закидаю голову, щоб подивитись в очі чоловіка, який безцеремонно втрутився в мою розмову з мамою.

   Боже мій! Які очі. Сталь. Сяють немов сталь, але за мить набувають сірої блакиті. Він сердитий, але красивий. Я ще не бачила настільки вродливого чоловіка, але згадуючи, його нахабство, з мене злітає омана. 

   — Хто дозволяв вам втручатись в розмову? — Я ставлю на стегна кулаки і суплюсь.

   Він нахиляє голову, і стиснувши губи, видихає через ніс, а потім відповідає.

   — Ви поклали слухавку, тож це не втручання, а от те, що ви нахабно дозволяєте собі брехати, дозволяє мені поставити запитання. — Його очі немов сталь і я гублюсь… вперше в житті гублюсь в погляді незнайомої людини. Мене заворожує його погляд, але його рот псує своїми словами всі чари його прекрасних очей. 

   — Ви маєте право?! Реально?! А на що ви ще маєте право?! Хто ви такий, щоб щось від мене вимагати? — Я встаю навшпиньки - бо на ногах балетки, а він високий. Хоча і мене не назвеш маленькою, але все-таки. 

   — Я той самий грек, який володіє закладом. 

   Упс! І ще раз упс!

    Я розчервонілась. Мені стало соромно і ніяково, але я ж говорила правду. В його закладі μουσακάς не смачна. Тож, я задираю голову ще дужче і зухвало вистоюю себе, свою думку і водночас захищаюсь.

   — Вітаю вас з цим, але те, що ваша страва бажає кращого, - то це беззаперечна правда. Я не брехала. — Тепер мої руки під грудьми і цей нахаба дивиться в моє декольте. — Ей! Що це ви робите?! 

   — Маю очі, а ви маєте те, що дуже хочете продемонструвати світу. Чого я так думаю? Тому, що ви б не одягали таку провокативну сукню. 

   — Нахаба! Мало того, що у вас в ресторані не вміють готувати, так ще й закладом володіє павич, який до того ж нахаба… і… і не вміє поводитись з жінками. — Я от-от і втрачу свідомість від адреналіну та хвилювання. Здається, я відчуваю наднирники, по яким таки стукнув стрес. Ми занадто довго в ліфті. Чого ця штука не зупиняється? Я обертаюсь лише на секунду і бачу, що двері відчинені, а на нас дивляться люди. Я знову повертаю голову до красунчика зі стальними очима і червонію від того, що ця ситуація для мене мега не зручна. — Змініть меню, шефа або займіться іншим бізнесом, - от моя вам порада. — Я дивлюсь востаннє в дивовижні очі та вилітаю з ліфта. 

   Я хочу плакати від того, що не люблю такі ситуації. Я не скажена жіночка, яка всім невдоволена - бо в неї фіг знає коли востаннє був секс. Але в цій ситуації винен той… Той нахабний, привабливий та мега ексуальний грек, який міг промовчати, а не налітати на мене немов коршун. Відчуваю, як палає шкіра від сорому, адреналіну і збудження. 

   Я йду до виходу. Ні, я швидко крокую - бо хочу вдихнути повітря, хай яке воно у Нью-Йорку забруднене. Мені все одно, просто б подихати і згадати куди я поспішала?..

   — Зачекайте! 

   Він що знущається? Він мене тепер буде переслідувати? Що він причепився до мене?! 

   Я обертаюсь і майже зіштовхують з ним. Від нього просто запаморочливо пахне. Дуже вишуканий та дорогий одеколон, мускус і щось грецьке… немов дерево оливи. Я непомітно для себе вдихаю його аромат і врешті-решт розумію, що я роблю. 

   Ідіотка з великої літери!

   — Ви що переслідуєте всіх, хто невдоволений вашим рестораном, чи як це розуміти? — Суплюсь я і роблю крок назад, бо його аромат торкається мого носа і цим самим збуджує мене.

   — Заспокойтеся! Не така ви велична персона, щоб я переслідував вас, а тим паче зважав на вашу хибну і брехливу думку. — Я відкрила рота, щоб сказати йому куди йому йти, але він простягнув мені мій гаманець.