Читати книгу - "Пригоди бабусі та Натусі. Книга 1. Знайомство, Ньюбі Райтер"

Та будні дні наших чарівниць не обмежувалися лише магічними речами, типу подорожей у часі та просторі. Звісно ж левова частка дня була зайнята простими людськими справами. 

Як вже я й розповідала раніше, Натуся була звичайною школяркою. Ну не зовсім звичайною, як ви вже стигли переконатися. Але навчалася вона не у пансіонаті магів десь в іншому вимірі. А у звичайнісінькій середній українській школі. Разом з іншими дітьми, які не мали екстраординарних здібностей. Ба більше, які навіть не здогадувалися, що серед них знаходиться справжня ЧАРІВНИЦЯ! 

Узагалі-то Натуся була дуже доброзичливою дівчинкою. У дворі вона мала декілька подруг, а в класі її поважали й цінували. Пам’ятаєте, як я писала, що вона не використовувала магію у класі та не користувалася деякими перевагами своєї сили. Оцінки Натуся заробляла чесно, сумлінно навчаючись і виконуючи домашні завдання. 

Однак, траплялися й винятки. І про один із них я зараз і розповім.

Так ось, якось до Натусиного класу прийшла новенька. Її звали Катруся. З вигляду це була приємна і симпатична дівчинка. Вона полюбляла малювати й дивитися підліткові серіали. Ну хто, скажіть мені, не захоче з такою дружити? Звісно, наша Натуся не була винятком і поставила собі за мету потоваришувати з Катрусею. Над тим, як це зробити, думала не довго. План був простий як п’ять копійок: частіше розмовляти з новенькою, жартувати й коментувати її творчість. “Нічогенький такий план!” – скажете ви. І не помилитеся. Адже спочатку все йшло чудово, і Натуся відчувала, що скоро у неї з’явиться нова краща подруга. Та один випадок зруйнував всі стосунки, які так довго вибудовувала чарівниця.

Якось на уроці вона звернулася до Катрусі з коментарем:

– Бачила твої комікси, вони такі яскраві!

– Дякую, вчора лише закінчила, – усміхнулася та.

– Катерино, – раптом почувся строгий голос вчительки географії. – Що це за розмови на уроці???

– Вибачте, Людмило Григорівно, такого більше не повториться, – відповіла дівчинка, потупивши очі у підлогу.

– Звісно ж не повториться, бо я напишу тобі зауваження про погану поведінку! Неси сюди щоденник!

– Це я відвертала її увагу, Людмило Григорівно, – намагалася виправити ситуацію Натуся.

– Наталіє, немає чого вигороджувати подругу!

– Але ж…

– Розмову закінчено! Катерино, я чекаю на щоденник!

Катруся з понурим виглядом дивилася на те, як вчителька старанно виводить червоною пастою фразу: “Не слухала матеріал на уроці” й зі злістю зиркала на Натусю. Відтоді стосунки між дівчатками не лише зійшли нанівець. Ні, ні, цим все не обмежилося. Катруся тепер стала Натусиним найлютішим ворогом.

Це проявлялося у всьому. Вона часто зачіпала Натусю в’їдливими коментарями про її зовнішній вигляд, успішність і почуття гумору. Та навіть підмовляла інших дівчат, щоб вони не дружили з нашою чарівницею. Так продовжувалося з місяць. Терпіння Натусі було не безмежним, а тому настав час помсти! Перед бабусею цю справу вона не розкривала, пам’ятаючи про їхню домовленість не використовувати магію без зайвої потреби. Але просто сидіти, склавши руки, дівчинка не збиралася.

А тому, одного дня, взявши із собою ковдру-невидимку, наша мала чарівниця полетіла до Катрусиного дому. У квартирі не було нікого. Катрусині батьки були ще на роботі, а сама дівчинка залишилася після уроків на заняття з образотворчого мистецтва. Тому Натуся без перешкод пробралася до оселі й зачаклувала дзеркало в Катрусиній кімнаті. Тепер воно показувало не справжнє відображення людини, а перебільшувало її недоліки.

– Будеш знати, як зі мною ворогувати, – мовила чарівниця, поглядаючи на світлину однокласниці, прикріплену до дзеркала. – Це ж була не зовсім моя провина, що тебе вчителька покарала. Могла б зі мною просто поговорити, а не робити щоденні капості! Я за справедливість! Так що я просто мусила це зробити!

Так, переконавши себе у правильності свого рішення, дівчинка знову накинула на себе ковдру-невидимку і полетіла додому.

А наступного дня, ніби нічого і не сталося, прийшла до школи. Як не дивно, Катрусі на уроках не було. Не прийшла дівчинка й другого дня. Через тиждень Натуся наважилася спитати старосту класу:

– Не знаєш, чому це Катя відсутня так довго?

– А ти хіба не знаєш? – здивовано запитала та. – Батьки перевели її до іншої школи.

– Серйозно? І чому ж??

– Вирішили, що в неї нервовий розлад. Катя бачила те, чого вони не помічали, тож вирішили, що це нервове перевантаження.

“Так їй і треба!” – подумала Натуся. Однак бабуся, дізнавшись про вчинок дівчинки, дуже обурилася. 

– Ніколи не відповідай злом на зло! – сказала вона онучці. – Чим ти тоді краща за свою кривдницю?