Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Тим часом Софія намагалася згладити незручність порожніми розмовами про погоду і модні тенденції. Своєю чергою Настя із захопленою посмішкою, яка нічого не підозрювала, слухала жінку, з цікавістю заглиблюючись у її балачки. Її наївні й довірливі очі буквально сяяли щасливими вогниками. Вона була впевнена - все складається просто чудово, і Микита неодмінно зробить їй пропозицію руки і серця.

Серце Ганни розривалося від болю, коли вона дивилася на свою дочку. Бідолаха, дурненька, яка абсолютно нічого не підозрює! Як же їй шкода, що Насті судилося пережити таке потрясіння - дізнатися, що ці жалюгідні і злощасні стосунки приречені, що нареченого їй не бачити, як своїх вух!

Мати мовчки взяла Настю за руку, відчуваючи, як та радісно і вдячно стискає її долоню у відповідь. Як сильно їй хотілося захистити рідне дитя, уберегти від майбутнього душевного болю і страшного розчарування! Але що вона могла зараз зробити? Тільки безмовно підтримувати доньку, бути опорою і розрадою в важку хвилину.

Ганна вкотре кинула тривожний погляд туди, де Громов старший осторонь розмовляв із сином. Жінка бачила, як розгніваний юнак люто стискав кулаки і різко жестикулював, відповідаючи батькові у войовничому дусі.

Серце Ганни обірвалося і пішло в п'яти. До добра все це точно не доведе. Зараз гряне неминучий гучний скандал, і бідна наївна Настя побачить і почує все це...

Коли Софія удавано солодким голоском попросила Настю покликати батька з Микитою назад до столу, Ганна миттєво напружилася, вловивши за цим підступну провокацію. Ця хитра підступна жінка явно хотіла втягнути її доньку в цю грубу конфронтацію! Але мати не збиралася піддаватися на цей злий умисел.

- Ну що ви, Софія, моя дочка не посміє турбувати їхню розмову, - жорстко відрізала вона.

- Мені не важко! - радісно підстрибнула на місці наївна Настя. - Я швидко їх покличу!

- Сиди на місці! - рявкнула Анна. Донька здивовано подивилася на неї.

Але Ганна вже повернула голову туди, де щойно вирувала люта суперечка між батьком і сином. На свій подив, вона виявила, що їх там більше не було. Куди ж вони так раптово і стрімко поділися, швидко розчинившись у повітрі, немов привиди?

З холодним жахом, що скував нутро, Ганна спостерігала, як її дочка Настя, не послухавшись її заборони, схопилася зі свого місця і кинулася на пошуки нареченого. Ганні нічого не залишалося, окрім як кинутися навздогін за нею. Настя йшла коридором ресторану повз відкритий майданчик, де стояли столики. Перегородка в коридорі частково закривала огляд, але Настя змогла розгледіти Микиту і його батька, які сперечалися. Наступної миті Настя завмерла на місці наче вкопані, почувши приглушений і здавлений, сповнений люті голос розлюченого Микити, який лунав:

"...Якщо ти все-таки розлучишся з мамою, я на зло тобі одружуся на цій потворній квазімоді! І вона народить тобі цілу зграю бридких, потворних, огидних ідіотів-онуків, тож ти станеш загальним посміховиськом!"

Ганна випустила тихий крик жаху і перевела сповнений розчарування погляд на Настю. Її бідна донька стояла нерухомо, немов статуя, вся побіліла, як сніг, у шокованому приголомшенні. В очах Насті застигли величезні гіркі сльози нестерпної образи й відчаю.

Серце матері стиснулося від невимовної муки, побачивши таке страждання рідної дитини. Ганна поспішила до Насті й міцно, з усією силою материнської любові обійняла її, притиснувши до своїх грудей, бажаючи хоч якось утішити й уберегти від цього жахливого болю.

- Тихше, моя хороша... Не слухай цього поганого негідника... Усе буде добре, мама з тобою, - шепотіла Ганна, ніжно обіймаючи і втішаючи свою несправедливо скривджену доньку. Її груди клекотіли від люті й обурення на цього покидька Микиту. О, якби вона тільки могла зараз вчепитися йому в глотку своїми руками!

Але коли Ганна побачила, що Настя в нападі люті рвонулася в бік цього негідника Микити, вона рішуче схопила дочку за руку, утримуючи її.

- Не дозволимо ж цьому виродку бачити твої сльози. Він того зовсім не вартий! Підемо краще звідси, люба, - наполегливо прошепотіла Ганна, відчуваючи, як у її грудях вирує ураган люті та гніву.

Настя лише безвольно й безпорадно кивнула у відповідь, заливаючись гіркими сльозами. Образлива сварка Микити з батьком усе ще тривала на підвищених тонах, хоча йшлося вже про щось інше. Але навіть без подальших подробиць було абсолютно ясно - цей театральний спектакль отримав свою кульмінацію!

Ганна квапливо вела заплакану Настю до столика, щоб сказати матері, що вони негайно йдуть. Валентина Іванівна миттєво схопилася зі свого місця і поспішила їм назустріч.

- Ганно! Настуню! Що тут у вас сталося? - стривожено вигукнула вона.

- Мамо, ми йдемо. Візьми наші речі, будь ласка.

Софія, яка весь цей час спостерігала за драмою, що розгорталася, вирішила проявити свою присутність із максимальним ефектом. Вона навмисне голосно й драматично вимовила:

- Ну що ж, видно, не судилося! Я ж казала, що молоді чоловіки занадто мінливі й непостійні.

Її губи були щільно підібгані, але очі єхидно виблискували, видаючи зловтішне торжество. Почувши їдкі, сповнені зневаги слова Софії, Ганна ледь стрималася, щоб не підійти й не плюнути цій гидкій і злостивій жінці прямо в обличчя. Подумати тільки, вона ж прийняла її за хорошу жінку. Треба ж як уміє вдавати з себе ангела.