Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

Лікування. У місце пухлини вводять антибіотики пеніцилін або окситетрациклін. Ці ж антибіотики вводять у здорові тканини навколо пухлини. Не допускають травмування слизових оболонок ротової порожнини. Пошкоджені ділянки обробляють дезінфекційними розчинами. Перед годуванням грубі, колючі корми слід запарювати. Без лікування тварини одужують рідко.

Профілактика. Збудник гине за температури 70–80 °С протягом 5 хв, у 3 %-му розчині формальдегіду – протягом 5–7 хв. Низька температура сприяє виживанню актиноміцет протягом 1–2 років.

Бруцельоз

Етіологія. Хронічна хвороба тварин і людини, що характеризується абортами, затриманням посліду, запаленням слизової оболонки матки і нерідко ураженням суглобів. Збудник – бактерія бруцела – малостійкий до дезінфікувальних засобів, проте, наприклад, кип’ятіння вбиває його моментально. Бруцели залишаються життєздатними в ґрунті від декількох діб до 100 днів і більше залежно від його вологості та інсоляції. Хворі на бруцельоз тварини виділяють збудника з молоком, з витіканнями з пологових шляхів, під час аборту, пологів, а також із сечею. Зараження відбувається через слизові оболонки травного тракту з кормом і водою, кон’юнктиву, слизові оболонки дихальних шляхів, піхви і шкіру. Людина може заразитися від хворих тварин. Інкубаційний період хвороби становить 2–3 тижні й більше. Бруцельоз протікає хронічно і в більшості випадків безсимптомно. Основна ознака захворювання у самиць – аборт і затримання посліду, а в самців – запалення яєчок. У корів аборт настає на 7–8-у місяці вагітності. У стаді абортують більше половини корів і ялівок.

Клінічні прояви. Діагноз встановлюють на підставі результатів клінічного, серологічного, алергічного й бактеріологічного досліджень абортованого плоду або його шлунка, шматочків печінки й селезінки, а також молока і крові у ветеринарній лабораторії. Встановлюючи діагноз, необхідно виключити кампілобактеріоз, трихоманоз, лептоспіроз, сальмонельоз, незаразні хвороби із симптомами аборту.

Лікування. Хворих тварин ізолюють і лікують, інших особин і корів-матерів прищеплюють. Для лікування використовують гіперімунну сироватку, неспецифічний глобулін, сироватку реконвалесцентів і одночасно антибіотики, сульфаніламіди та нітрофуранові препарати. Обов’язковим є карантин.

Профілактика. Дотримання загальних ветеринарно-санітарних і технологічних заходів щодо утримання поголів’я, а також профілактичної вакцинації телят, оскільки перехворілі тварини несприйнятливі до повторного зараження, а телята, що народилися від імунних корів, отримують з молозивом антитіла. Тому вакцинація більш ефективна в період згасання материнських антитіл (через 5–7 днів після пологів). Стадо необхідно комплектувати тваринами, перевіреними на бруцельоз. Про всі випадки абортів необхідно повідомляти ветеринарному лікареві.

Емфізематозний карбункул, або емкар

Етіологія. Збудником є спороутворювальний анаеробний мікроб клостридія, що дуже стійкий до дезінфекційних засобів. Наприклад, 3 %-й розчин формальдегіду вбиває його через 10 хв, а пряме сонячне світло – через 24 год. У споровій формі збудник може зберігатися в ґрунті до 35 років і більше.

Джерело збудника інфекції – хворі тварини, у трупах яких утворюються спори, що інфікують навколишнє середовище. Зараження тварин відбувається з кормом і водою через пошкоджену шкіру. Захворювання має літньо-осінню сезонність.

Клінічні прояви. Гостра інфекційна хвороба, що характеризується утворенням у м’язовій тканині різних ділянок тіла пухлин. Смерть настає швидко. Хворіє велика рогата худоба віком від 3 місяців до 4 років, оскільки молодняк набуває пасивного імунітету із молоком матері, а тварини, старші за 4 роки, несприйнятливі до хвороби завдяки спонтанно набутому імунітету.

Інкубаційний період хвороби становить 1–5 діб. У хворих особин температура тіла підвищується до 41 °C, утворюються припухлості – спочатку гарячі й болючі, потім холодні й безболісні, згодом розвивається кульгавість. Хворі особини гинуть протягом кількох годин.

Діагноз ставлять на підставі клінічних та епізоотологічних даних, а також результатів лабораторного дослідження вмісту припухлості. Захворювання диференціюють від злоякісного набряку, сибірської виразки, пастерельозу.

Лікування. Зазвичай марне через швидку загибель, але може бути результативним на початковій стадії хвороби із застосуванням антибіотиків, зокрема пеніциліну, дібіоміцину.

Профілактика. Усіх тварин, старших за 3 місяці й до 4 років, вакцинують, а в разі виникнення захворювання накладають карантин.

Лептоспіроз

Етіологія. Збудник – мікроорганізм лептоспіра, малостійкий до дії дезінфікувальних засобів, але швидко гине під час нагрівання. Хворі й перехворілі тварини тривалий час виділяють збудника із сечею. Зараження відбувається частіше через корм і воду.

Клінічні прояви. Характеризується лихоманкою, анемією (недокрів’ям), жовтяницею, абортами вагітних тварин або народженням нежиттєздатного приплоду, ураженням нирок (гемоглобінурія – наявність у сечі гемоглобіну), некрозами слизових оболонок і шкіри, атонією шлунково-кишкового тракту. Хворіє й людина. Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, хронічним і безсимптомним. У дорослої великої рогатої худоби хвороба часто протікає безсимптомно, а в молодняку – у гострій формі. За гострого перебігу у хворих особин підвищується температура тіла, у сечі з’являється кров. У деяких тварин спостерігається жовтяничне забарвлення і некроз слизових оболонок очей, ротової порожнини та окремих ділянок шкіри, нерідко виникає пронос або запор. Вагітні тварини абортують.

За підгострого перебігу спостерігаються ті самі симптоми, але менш виражені, а в разі хронічного ознаки виражені слабко, прогресує схуднення і зниження продуктивності. Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів лабораторного дослідження крові. Оскільки у крові тварини незалежно від перебігу хвороби виявляють специфічні антитіла на 5–7-й день після зараження, то через 10–20 днів розвивається носіння лептоспірозу, що триває до 1–2 років. Кількість лептоспіроносіїв на неблагополучній щодо цього захворювання фермі серед ВРХ може становити 1–5 %, рідше – 10–20 %. Лептоспіроз необхідно диференціювати від бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, сальмонельозу та інших хвороб.

Лікування. Використовують антибіотик стрептоміцин, який вводять внутрішньом’язово.

Профілактика. Полягає в карантинуванні новоприбулих тварин, проведенні дератизаційних заходів, плановому обстеженні поголів’я. Хворих тварин ізолюють і лікують, решту поголів’я лікують. У неблагополучних господарствах тваринам вводять полівалентну вакцину проти лептоспірозу.

Лістеріоз

Етіологія. Хвороба, що характеризується ураженням нервової системи, септичними явищами, абортами і маститами. Летальність становить від 47 до 100 %. Збудником є невелика бактерія – лістерія, яка стійка в зовнішньому середовищі, довго зберігається в ґрунті, воді, на рослинах. Загальновживані дезінфікувальні засоби швидко її дезактивують. Джерело збудника – хворі й перехворілі тварини, які виділяють збудника в зовнішнє середовище із сечею, калом, молоком, виділеннями з носової порожнини, очей, статевих органів, а також тварини – лістеріоносії. Резервуаром лістерії в природі є гризуни і деякі види диких тварин. Зараження відбувається аліментарно, аерогенно, через пошкоджену шкіру і слизові оболонки статевих органів. Інкубаційний період лістеріозу становить 7–30 днів. Хвороба протікає гостро, підгостро і хронічно. Відрізняється від інших заразних хвороб розмаїттям форм.

Клінічні прояви. Форми: нервова, септична, генітальна, атипова, безсимптомна. За нервової форми у ВРХ спостерігають пригнічений стан, тварина відмовляється від корму, іноді можливі підвищена температура тіла, світлобоязнь, сльозотеча, втрата апетиту, проноси, судоми, коматозний стан. Тривалість цієї форми хвороби – 7–14 днів, у більшості випадків тварини гинуть. Генітальна форма проявляється абортами в другій половині вагітності, затриманням посліду, ендометритами, маститами. Атипова форма з явищами лихоманки, пневмонії та гастроентериту трапляється рідко. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і лабораторного дослідження уражених органів трупа.

Лікування. Найчастіше малоефективне, іноді на початку захворювання призначають антибіотики тетрациклінового ряду, наприклад хлортетрациклін, окситетрациклін або тетрациклін до одужання і 3 дні після.

Профілактика. Необхідно проводити профілактичні заходи щодо недопущення занесення збудника в господарство, дератизаційні заходи, вести контроль за якістю кормів (особливо силосу). У разі виявлення в господарстві хворих на лістеріоз обмежують ввезення або вивезення тварин. Тварин, що мають ознаки ураження нервової системи, направляють на забій. Решту тварин вакцинують або дають всередину антибіотики в терапевтичних дозах 1–2 рази на день протягом 1 тижня.

Некробактеріоз, або панариціум ВРХ

Етіологія. Збудник – паличкоподібна бактерія, яка є постійним мешканцем шлунково-кишкового тракту (в рубці жуйних) і значно поширена в навколишньому середовищі. Збудник відносно стійкий до дезінфекційних засобів. Наприклад, у розчині формальдегіду (1: 100) і 2,5 %-у розчині креоліну гине через 20 хв, у 5 %-у розчині їдкого натру – через 10 хв, а під час нагрівання до 100 °С – через 1 хв. Джерелом інфекції є хворі й перехворілі, а також здорові особини. Тварини заражаються після того,