Читати книгу - "Бойова група «Байєрсдорф»"

СС, то тут радянські твердження не витримують жодної критики. Так, 8‑ма кавалерійська дивізія СС «Флоріан Ґейер» на даний момент перебувала на переформуванні в Угорщині (і ніякий Роммель нею не командував), а дивізія СС «Вікінґ» у цей час базувалася в Польщі, де відновлювалася після Корсунь-Шевченківського котла, а в першій половині березня бойова група дивізії була відправлена під Ковель[75]. Тобто жодна з них аж ніяк не могла воювати проти дивізії Вершигори у зазначений період. Теоретично, якісь окремі невеличкі підрозділи цих дивізій, що випадково опинилися в зазначеному районі, і могли брати участь у цій антипартизанській акції, однак навіть у такому разі казати про задіяння цих дивізій аж ніяк не можна. Те саме і з дивізією «Галичина», яка була представлена групою «Байєрсдорф» чисельністю близько 1600 осіб.

За даними М. Мельника, у регіоні операцій бойової групи «Байєрсдорф» також діяли такі частини: 2‑й батальйон 5‑го галицького добровольчого полку СС (діяв у регіоні Краснік — Білгорай — Замосць із 24 лютого), 1‑й батальйон 4‑го поліційного полку СС (колишній 316‑й поліційний батальйон), 2‑й батальйон 25‑го поліційного полку СС (колишній 67‑й резервний поліційний батальйон), 3‑й батальйон 17‑го поліційного полку СС та моторизований жандармський батальйон СС[76]. За іншими даними, 3‑й батальйон 17‑го поліційного полку СС якраз у лютому 1944 року був перекинутий у Югославію, тому перебувати в Східній Польщі в цей момент він навряд чи міг[77].

Також можна з упевненістю стверджувати, що в цій антипартизанській операції німцями були задіяні різноманітні дрібні резервні підрозділи Вермахту, частини поліції та допоміжних формувань, як, до прикладу, 72‑й моторизований взвод жандармерії[78]. На жаль, відстежити бойовий шлях більшості цих підрозділів дуже важко. Однак усе це свідчить про те, що німці мобілізували майже всі сили, що були під рукою, для нейтралізації партизанської загрози в цьому регіоні. Бойова група Байєрсдорфа виявилася найчисельнішою і найсильнішою серед усіх німецьких підрозділів.

Німці планували провести операцію на оточення і знищення партизанів у три етапи. Їхні з'єднання, об'єднані в чотири бойові групи, мали наступати на партизанські загони з чотирьох напрямків, поступово відтісняючи їх, щоб у результаті вигнати їх на голе, необліснене Щебженецьке плоскогір'я, де партизанам було б важко знайти укриття[79]. Група Байєрсдорфа була зосереджена в південному секторі у районі Краснік — Любачів — Чесанів — Замосць — Тарноград — Білгорай — Томашів. За інформацією М. Мельника, поряд діяли такі німецькі поліційні формування: 2‑й батальйон 5‑го галицького добровольчого полку СС, 2‑й батальйон 25‑го поліційного полку СС, 3‑й батальйон 17‑го поліційного полку СС (врахуйте нашу ремарку вище стосовно цього батальйону) та моторизований жандармський батальйон СС, що з 24 лютого оперували в районі Краснік — Білгорай — Замосць[80]. Дізнавшись про зосередження німецьких військ, партизани почали відходити у південно-східну частину білгорайських лісових масивів, намагаючись знайти укриття і сподіваючись, що німці не будуть прочісувати ці ліси.

Таким чином, для цієї антипартизанської акції німецьке командування задіяло в цілому другорядні сили, з яких бойова група «Байєрсдорф» була найсильнішою. Цікаво, що ця антипартизанська операція так і не мала особистої кодової назви. Загальне керівництво нею здійснював обергруппенфюрер СС Вільгельм Коппе, тому для легкості та за німецькою традицією ми умовно об'єднаємо всі ці частини та підрозділи під назву бойова група «Коппе». Варто сказати, що одночасно німці проводили активні антипартизанські операції в Галичині, в тилу 4-ї танкової армії, де ними були задіяні досить серйозні сили. Саме ця операція була найважливішою в той час, а дії групи Коппе мали допоміжний характер, хоча теж були значущими, з огляду на потребу стабілізації ситуації у регіоні.

Розділ четвертий. «А ми йдемо далі, і душі наші на плечах»

Як тільки артилеристи прибули до Любачева, артилерійська батарея була перекинута в Острівець, передмістя Любачева, де для гармат були обладнані вогневі позиції, а особовий склад поділено на стійки. Від місцевих мешканців артилеристи дізналися, що партизанські загони перебувають у Цешануві.

Тому одним із головних завдань було проведення розвідувальних рейдів, щоб тримати ситуацію під контролем. Уже під час одного з початкових патрулювань дивізійники наткнулися на розвідувальний загін радянських партизанів, який, за припущенням Романа Долинського, заблукав, не будучи добре поінформованим про появу в цьому районі німецьких сил. Однак відомостей про якесь серйозне бойове зіткнення нема — найімовірніше, сторони обмінялися кількома пострілами і розійшлися. Щодня дивізійники відправляли патрулі в різні сторони для відстеження пересування партизанів. Періодично під час цих патрулювань траплялися зіткнення з окремими партизанськими загонами, чисельністю до 60 осіб, а інколи по ночах маленькі загони партизанських розвідників на конях добирались аж до Любачева. Однак обидві сторони трималися обережно й уникали великих сутичок.

Залізничний вокзал у Любачеві, 1933 рік

Зіткнення біля Любачева стало для радянської сторони сигналом появи в цьому районі потужних німецьких сил. Після цього партизанські відділи почали відходити в район сіл Хмелік — Лукова — Осухи, на схід від Тарнограда. Проте «пильні очі партизанки», часто за допомогою місцевого населення, постійно й уважно стежили за розгортанням та діями есесівської бойової групи і частин, що діяли поряд. Відомий випадок, коли двоє вояків бойової групи, які самовільно покинули розташування підрозділу, були вбиті партизанами[81].

Роман Долинський умовно поділив дії бойової групи за географічною ознакою на три окремих етапи: 1) Цешанув — Тарноград; 2) Тарноград — Білгорай; 3) Білгорай — кордони Щебженецького плоскогір'я[82]. Загалом із таким розподілом можна погодитися.

27 лютого були отримані відомості, що якийсь партизанський загін на санях проскочив біля Любачева і вирушив у напрямку Цешанув — Тарноград. Дані розвідки показували, що Цешанув, який знаходиться всього в 9 кілометрах від Любачева, наразі зайнятий партизанами.

На цей момент бойова група була вже зібрана і готова до виступу. Готуючись до початку активних дій, 27 лютого Байєрсдорф видав спеціальний наказ, який регламентував поведінку солдатів під час антипартизанських акцій та поводження з цивільним населенням. Цей красномовний документ заслуговує того, щоб навести його повністю[83]:

«Наша бойова група є авангардом нашої дивізії. Її добра слава окриє славою всю дивізію та весь український народ, як з другого боку, безславні вчинки обтяжують неславою і дивізію, і народ.

Я не сумніваюсь, що воєнні успіхи нашої бойової групи будуть гідні добровольців. Але побіч воєнних акцій про славу частини рішає теж її поведінка поза воєнними акціями, під час маршу та відпочинку.

Тому наказую таке:

1. Приналежні до бойової групи не сміють засадниче проводити арештів