Читати книгу - "Бойова група «Байєрсдорф»"

Петра Вершигори, яка складалася із трьох полків та окремого кавалерійського дивізіону. Дивізією вона називалася для гучномовності, оскільки чисельність її сягала близько 2000 осіб. Однак це був згуртований бойовий колектив добре навчених і досвідчених вояків зі своїми «традиціями, нормами моральної поведінки, дисципліною»[63], за плечима яких був не один рейд по німецьких тилах. Дивізія мала на озброєнні дві 76‑мм дивізійні гармати ЗІС‑3, батарею з шести 45‑мм протитанкових гармат[64], важкі кулемети «Максим», легкі кулемети ППД, міномети різних калібрів та легку автоматичну зброю.

Коли радянські партизани прийшли в цей регіон, то Вершигора зміг швидко порозумітися з поляками з Армії Людової, щоб розпочати спільні дії. Об'єднання зусиль радянських і польських прокомуністичних партизанів не було чимось дивним — про це згадує Вершигора у своїх мемуарах[65], а згодом воякам групи Байєрсдорфа вдалося захопити частину архіву одного з польських партизанських відділів, де була знайдена інструкція, що наказувала полякам співпрацювати з радянськими партизанами[66]. Завдяки польським загонам радянські партизани отримали додаткове посилення і в разі потреби могли сподіватися не менше, ніж на 1000–1500 польських повстанців, не враховуючи сюди підпільників та тих, хто їм співчував. До того ж, радянські партизани мали певну підтримку місцевого польського населення.

Партизанська дивізія Вершигори діяла в районі шести повітів: Любачів, Цешанів, Тарноград, Білгорай, Замость, Томашів. Одночасно в цьому ж районі (Тарноград — Любачів) до 27 лютого діяло кавалерійське партизанське з'єднання генерала М. Наумова, відтягуючи на себе значну частину німецьких охоронних сил. Сам Наумов у своїх спогадах так писав про ці події: «Наші невловимі диверсійні загони оперують в їх тилах і на флангах, підривають мости, мінують дефіле, знищують лінії зв'язку. Це збиває з толку гітлерівців: вони ніяк не можуть зрозуміти, де наші головні сили і куди слід спрямувати основний удар. Ми ж зібрані в кулак у лісній глухомані, по декілька разів на день змінюємо місце свого розташування»[67]. Але Наумов не затримався на польській території надовго, 27 лютого звернувши у Львівську область, де діяв до 22 березня 1944 року.

Ці терени були вкриті густими лісами, що надзвичайно сприяло партизанським діям. Зазвичай у потрібні регіони відправлялися невеличкі диверсійно-розвідувальні групи, які виконували своє завдання, а потім розчинялися в місцевості, повертаючись до основних сил. Мобільність партизанських загонів, що орудували у цьому лісистому районі, вражає. Зазвичай вони пересувалися верхи, а для транспортування кулеметів чи мінометів використовували сани. Це дозволяло їм швидко пересуватися з місця на місце і тримати ініціативу у своїх руках. До цього додавалося ще й блокування шляхів сполучення — мінуванням доріг, підривом мостів та нищенням ліній зв'язку. Таким чином, слабким німецьким силам у цьому районі залишалися лише марні спроби вхопити постійно вислизаючі партизанські загони, які завдавали й завдавали свої удари.

23 лютого 1944 року Вершигора доповів у Центр, що його бійці вивели з ладу залізничні шляхи Львів — Варшава, Володимир-Волинський — Люблін, Рава-Руська — Ярослав, знищивши при цьому 12 ешелонів[68]. Тобто до початку німецької антипартизанської операції загони Вершигори діяли доволі активно, створюючи серйозні ускладнення для німців — здійснювали набіги на міста і села, знищували німецькі установи та невеличкі гарнізони, перерізали шляхи сполучення, завдяки чому в цих районах настав хаос. Недарма в німецькому звіті про радянську партизанську активність у період з 16–29 лютого 1944 року зазначалося: «Внаслідок ситуації, що склалася на фронті, в північно–західній частині групи армій потужні, озброєні важкою зброєю і, вірогідно, включаючи в себе частину регулярної армії, партизанські з'єднання вступили на територію польського Генерал-Губернаторства. Проводячи численні акції саботажу, особливо на основних шляхах підвозу, загони… змогли пробитися до річки Сан поблизу Перемишля і Лежайська, де закріпилися в лісистій місцевості навколо Білгораю. Звідси вони погрожують залізничним лініям Перемишль — Люблін та Люблін — Львів, а також ряду важливих військових та промислових підприємств»[69].

Для винищення партизанської загрози разом з групою Байєрсдорфа на Холмщину була перекинута ще значна кількість частин поліції, різноманітних тилових і допоміжних підрозділів Вермахту. Зокрема, Вільгельм Коппе задіяв і частини 5‑го галицького добровольчого полку СС. Але загальну кількість та склад сил, які були виділені німецьким командуванням для цієї антипартизанської акції, визначити вкрай важко. Згідно з даними радянських партизанів, німці кинули проти дивізії Вершигори такі сили: 115‑й охоронний полк, 1‑й, 22‑й та 26‑й поліційні полки СС, 1‑й та 2‑й полки дивізії «Галичина», 500‑й танковий полк, окремі батальйони організації «Тодт», армійські та тилові резерви 4‑й танкової армії, а також «частини 8-ї дивізії СС Роммеля та нідерландської дивізії СС “Вікінґ”»[70]. Що ж, спробуємо розібрати ці дані.

Вояки бойової групи на відкритій залізничній платформі. На задньому плані можемо бачити застарілий кулемет МС‑08, з чого зробимо висновок, що це вояки 2-і роти ваффен–оберштурмфюрера Соболевського. Поки не дуже холодно, тому вояки, вдягнені в шинелі, пілотки та кепі, почуваються доволі комфортно

Зіставивши інформацію з різних джерел, доходимо висновку, що далеко не всі з цих формувань справді були задіяні в боях проти Першої партизанської дивізії, оскільки частина з них узагалі перебувала на інших ділянках фронту. З-поміж зазначених поліційних полків СС на території Генерал-Губернаторства перебував лише 22‑й поліційний полк СС, що ним командував оберст шутцполіції Рудольф Гарінґ. 1‑й батальйон цього полку дислокувався в Любліні, а штаб, 2‑й і 3‑й батальйони — у Варшаві[71], тому, найімовірніше, полк справді був задіяний у цій операції. Водночас 1‑й поліційний полк СС дислокувався у Білорусі, а 26‑й — на північній ділянці Східного фронту[72].

115‑й охоронний полк ландшутца (Landesschutzen Regiment z. B.V. 115) справді перебував у Генерал-Губернаторстві і тому цілком міг бути задіяний у цій акції.

500‑й запасний танковий полк базувався на полігоні Падеборн і займався навчанням екіпажів для танків «Тигр»[73], а інших танкових полків з таким номером у Вермахті на цей момент не існувало. Проте в цей час у Східній Польщі якраз перебувала 5-та поліційна танкова рота, яка складалася із трьох взводів‑1‑й та 2‑й були оснащені бронемашинами «Штейер», а 3‑й взвод складався з п'яти трофейних французьких танків «Гочкіс»[74] (які німці часто використовували в антипартизанській боротьбі). Таким чином, найімовірніше, саме цей бронетанковий підрозділ і був застосований німцями проти партизанів Вершигори. Також не треба забувати про чотири штурмові гармати з полігону Гайделяґер, які підтримували бойову групу «Байєрсдорф», бо навіть не дуже обізнані в німецькій військовій техніці дивізійники приймали ці самохідки за танки.

Щодо присутності в цьому районі дивізій