Читати книгу - "Епік"

що бібліотека дуже відрізнялась од решти міських споруд, її покрівля полискувала відблисками сотень металевих панелей, трохи нахилених до яскравого сонця. На покрівлі стояло кілька високих металевих щогл. На стінах бібліотеки було більше скляних вікон, ніж в усьому Остерфіорді.

А всередині бібліотека дивувала ще дужче. Передусім там було прохолодно, незважаючи на спекотний день. Крім того, чувся своєрідний негучний шум. Наче шум моря, тільки тихіший і не такий ритмічний. У центрі бібліотеки містилася зала з великим круглим столом, навколо якого стояло двадцять стільців. На кожному з них хтось сидів, люди різного віку мандрували у світі «Епіку». Дивно було дивитися, як вони мовчать і ворушаться лише їхні руки, тоді як у грі вони, можливо, біжать, кричать і б’ються.

— Привіт, Гаральде, а це, мабуть, Ерік Гаральдсон? — привітав їх приязний чоловік із залисинами.

— Привіт, Торстейне. Маєш слушність. Еріку, це Торстейн, гоупський бібліотекар.

Ерік потис руку бібліотекареві.

— Ох, бідолаха. Де це його так? — запитав Торстейн, дивлячись на Ерікове обличчя.

Ерік миттю поглянув на незворушне батькове обличчя:

— Я впав, трусячи оливки.

— Гай-гай, — поспівчував Торстейн. — А втім, може, до нас колись навідається зубний лікар з Майклгарда і поставить тобі новий зуб.

— Ми чекаємо цього вже сім років, — цинічно зареготав Гаральд.

Торстейн скрушно кивнув головою, визнавши свою безпорадність, і запитав:

— Ну, Гаральде, Еріку, чим можу допомогти?

— Ерік потребує інформації.

Торстейн уважно чекав.

— Еріку, розкажи йому, — заохотив батько. — Не переживай, — додав він, помітивши синові вагання, — хоч би що ти сказав, Торстейнові можна довіряти в усьому.

Коли Ерік розповів про Попелю й піратський скарб, у глибоко посаджених очах бібліотекаря загорівся вогник завзяття.

— Цікаво, дуже цікаво. Ходімо зі мною. — Торстейн незграбно пробрався до свого столу і приєднався. — Зачекайте хвилинку.

— Сину, це добрий знак, — поплескав Гаральд Еріка по плечу.

Поки Торстейн мовчки працював пальцями і крутив головою з боку в бік, Ерік роздивлявся бібліотеку. Її прикрашали сцени, якось перенесені зі світу «Епіку» й подані як картини. Чимало сцен він упізнавав, то були зображення Ньюгейвена, собору, амфітеатру. А деякі дивували його. Ерік підійшов до картини, на якій було зображено воїна в червоній шапці, що стояв на льодовику. Далеко за ним суворі гірські піки здіймалися рядами зазубрених білих іклів. Здавалося, ніби важке темне небо змусило щелепи світу відкритися й тепер спочиває на гострих верхівках довжелезних зубів.

Напис повідомляв: «Олаф Червоний досліджує Ненависні гори».

— Тату, а хто цей Олаф Червоний?

— Не знаю, — стенув плечима Гаральд. — Мабуть, він жив дуже давно. Ніхто вже нічого не досліджує.

— Ось, — Торстейн знову повернувся до них і усміхнувся, побачивши завзяте обличчя Еріка: — Добрі новини. — Бібліотекар озирнувся, пересвідчившись, що їх ніхто не чує. — Як я довідався, до твого пошуку, — хіба що про нього не повідомили, а це річ украй неймовірна, — ще ніхто не вдавався.

— Тож скарб і досі може бути там? — глянув Ерік на бібліотекаря, щоб той підтвердив.

— Справді може. Твій капітан Акуло — зареєстрований персонаж, що був піратом десь п’ятдесят років тому. «Королівський Посланець» — королівське судно, що базувалося в Касинопії десь тієї самої пори. Це, юначе, дуже і дуже перспективний пошук. — Торстейнове обличчя зібралося брижами навколо очей, а це свідчило, що він звик усміхатися.

— Чудово, тоді після випускного турніру я попливу до Касинопії.

Велика рука простяглася й торкнула Еріка за плече, немов стримуючи його. Торстейн знову спохмурнів:

— Не так швидко, юначе. До цього пошуку слід підготуватися. Черепні острови трохи досліджені, й там живуть дуже небезпечні хижаки. В морі повно акул, але є й гірші речі — на одному острові на горі гніздяться птахи рухи. І тобі, і будь-кому, хто прийде з тобою, будуть потрібні чудові рівні вмінь і добре спорядження.

Ерік протяжно зітхнув. Гаральд поглянув на Торстейна, що підняв угору очі, немов і собі дивуючись поривній натурі хлопця.

— Не квапся, юначе, — порадив бібліотекар. — Такий пошук може зробити тебе багатим, але якщо не поспішатимеш. Бо інакше загинеш і він буде втрачений для тебе назавжди.

— Що ж, тепер ми без сонячної панелі, і час не на нашому боці, — пригнічено буркнув Ерік замість відповіді.

— І у вас так само, — сумно мовив Торстейн. — Тяжкі часи настають.

— Саме це і спонукало мене прийти, — лукаво поглянув на бібліотекаря Гаральд. — Я маю команду з п’яти чоловік, які прагнуть кинути виклик Центральному Комітетові. Ми хочемо подати скаргу, що Гоупський округ зазнає дискримінації при розподілі сонячних панелей.

— Звісно, це твоє право, але я б не радив. Ви не переможете їхніх команд. Ви загинете марно, — повагом похитав головою Торстейн.

— Будь ласка, подай скаргу, — з притиском сказав Гаральд і замовк. Отож після паузи Торстейн знову поплентався до свого стільця і важко опустився на нього. Востаннє сумовито поглянувши на них, він приєднався.

Невдовзі Торстейн підвівся:

— Скаргу зареєстровано. Суд відбудеться в амфітеатрі за два тижні, о восьмій годині за нашим часом.

— Дякую, Торстейне.

Бібліотекар стенув плечима:

— Я підтримую вас. Але мені шкода, що ви так марнуєте своє життя.

Розділ 6

Бої на арені

рени великих міст «Епіку» мали бути тренувальними майданчиками. Кожен міг узяти свого персонажа й провести навчальний бій у середовищі, де немає значення, загине гравець чи ні: він просто знову з’являвся коло входу на арену. То був шанс перевірити ефективність зброї та чарів і вдосконалити вміння. Проте з плином років публічні битви в амфітеатрах стали способом розв’язання конфліктів.

Амфітеатр у Ньюгейвені був величезний — масивна кам’яна споруда зі східцями, що піднімалися від широкої круглої арени в центрі до запаморочливих висот. По периметру споруди обличчям до арени стояли статуї воїнів — мовчазні й байдужі свідки століть битв, що відбувалися на піщаній долівці далеко внизу.

Сьогодні амфітеатр був заповнений десь на третину, здебільшого тупими сірими постатями, які представляли людей, що спостерігали гру через своїх персонажів. Подекуди, вирізняючись барвистістю й виразністю рис, сиділи й НІПи. Ерік був присутній як Попеля. Поряд із ним сиділи Б’єрн, Інгеборг, BE і молодша сестра BE Сігрид, усі в образах своїх персонажів, тобто воїна, відьми, ще одного воїна і цілительки. Чимало родин з Гоупського округу відірвалось од своєї праці й приєдналося до «Епіку», щоб подивитися битву: адже характер цієї судової суперечки цілком виправдовував перерву в роботі. Коли відбувалися великі національні бої, як-от фінальні раунди щорічного випускного турніру, амфітеатр був майже повний. А коли якийсь малий округ скаржився на Центральний Комітет, було добре, якщо заповнювалася бодай п’ята частина місць, надто