Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тьотя Мар’ям часто говорить легенди. Вона розповіла, що одного разу сталося так. Чоловік пішов уночі лісом. Бачить вогнище. Усі селяни радіють, свято. Бенкет аж гуде! Він став танцювати навколо вогнища. А потім згадав, що має пістолет, і, за звичаєм, став стріляти в повітря. І стало темно. Він озирнувся, а нікого немає!
Це духи лісу з нього пожартували. Джини. Злі духи бояться пострілів. Тому на Кавказі, коли народжувалася дитина, її батько завжди стріляв у повітря з рушниці. Щоб злі духи втекли!
23.07.
Бачили вчительку Єлену Александрівну! Вона запросила нас у гості!
А тьотя Мар’ям сказала, що бачила гномів. Це злі духи жартують. Джини. Треба молитви читати. Тьотя Мар’ям мусульманські молитви читає: «Бісмі-Ллахі».
Патошка, дівчинка з третього поверху, сказала, треба читати Коран.
05.08.
Багато сусідів від’їжджають. Квартири дешево коштують.
Мама каже, нашу ніхто не купить. Бабуся Катя з Вірою їдуть. І сусідка Аня. І тьотя Наташа.
Мені нíколи. Я з рана до пізна на ринку. Торгую.
Поля
08.08.
На тьотю Валю нападають. Хочуть її квартиру забрати. Погрожував дядько Адам із нашого під’їзду. Адам і Айшат приїхали нещодавно. Вони тут раніше не жили. У них троє дітей. Адам на тьотю Валю каже, що та — росіянка.
Ми були в гостях у тьоті Валі, а він гупав у двері ногами. Альонка злякалася, залізла під крісло. Я вискочила на балкон. У тьоті Валі другий поверх. Літо — усі балкони відчинені, але ніхто не заступається. А дядько Адам ногами двері б’є, але вони міцні. Не ламаються. Я стала кричати:
— Допоможіть! Допоможіть! Нас убивати прийшли!
Репетувала п’ять хвилин. Ніхто не вийшов. Альонка ревла. Потім тьотя Аміна, у якої шість дітей і яка нещодавно зайняла квартиру над тьотею Валею, вийшла в під’їзд. Вона вмовила дядька Адама піти. Сказала, її дітям не подобається, як ми кричимо.
13.08.
Учителька Єлена Александрівна сказала, що виїде з Ґрозного. Вона покохала одного російського солдата. Він тут приїхав воювати. Вона нас із ним познайомила. Він купив мені шоколадку! Ми бачили їх на базарі «Берьозка».
15.08.
Ми ночуємо в тьоті Валі. Стережемо, щоб її не вбили. Тьотя Фатима таємно нам допомагає, щоб ніхто не знав.
А то їй гірко прийдеться! Вона ввечері двері під’їзду замикає. Вона живе в одному під’їзді з тьотею Валею.
Тьотю Валю мучить домовик. Він душить її вві сні. І наяву бешкетує. Вона рукою провела по собі, коли задихалась, і відчула щось шерстяне. Стала молитися — минуло. Поставили домовикові блюдце з хлібом і водою.
19.08.
Дядько Адам хотів маму та тьотю Валю зарізати. Вони йшли на базар «Берьозка», а я й Альонка стояли на балконі й усе бачили! Дядько Адам узяв ніж і побіг по нашому двору. Кричав:
— Заріжу російську тварюку! Як барана заріжу!
Сонячно було. І багато людей, сусідів. Ще робітники були. Вони шибки в рами вставляли, бо шибки від вибухів упали. І ніхто не заступився.
Альонка в плач відразу. А в залі в Альонки є ікона: Діва Марія та Ісус Христос маленький. Альонка плакала:
— Що робити?
— Треба просити! — сказала я.
Ми стали навколішки і просили: «Будь ласка, Діво Маріє, зроби так, щоб наших мам не вбив дядько Адам. Будь ласка!»
Потім чуємо — дядько Адам іде. Він прийшов у під’їзд і став гупати ногами в двері. Гупав і кричав, що нас уб’є. Що ми росіяни, а всіх росіян треба зарізати й квартири забрати собі.
Ми в шафу сховалися та там сиділи. Мама й тьотя Валя потім прийшли. Знайшли нас у шафі. На нас полиця впала, але ми не вилазили — боялися. Раптом мами мертві лежать надворі? Як подивитися? Але з’ясувалося, коли дядько Адам побіг за ними, моя мама не стала тікати. Вона сказала йому голосно:
— Ти боягуз! Ти не чеченець! Чеченець не бігтиме за жінками, щоб ударити ножем зі спини. Ти не чоловік. Я зніму свою спідницю й одягну її на тебе!!!
Усі у дворі стали сміятись. Адже це ганьба — ударити зі спини! Ганьба чоловікові — вдягти спідницю! Якісь люди підбігли і дядька Адама, з ножем у руці, відігнали, а мама й тьотя Валя пішли. Тоді дядько Адам почекав, доки вони відійдуть далі, і прийшов нас лякати. У двері гупати.
Поля
29.08.
Дядько Адам підмовив алкашів і злодіїв. Вони тьоті Валі погрожують. Тьотю Валю захищають дядько Валера, ми й тьотя Фатима.
Учора ввечері дядько Адам зламав-таки замок у квартирі тьоті Валі й увірвався туди. П’яний. З пістолетом. А ми по телевізору серіал дивились: я, мама, Альонка й тьотя Валя. Мама вхопила сокиру, взяла дядька Адама під руку й вивела з квартири тьоті Валі. Сказала:
— Ще раз прийдеш, я постукаю по тобі, як по колоді! І пістолет тобі не допоможе!
Адам, похитуючись, утік.
10.09.
Я пішла до 6-го класу.
Мама хоче квартиру продати за п’ять тисяч рублів. Тьотя Мар’ям допомагає продати. Але ніхто не купує. Дають одну або дві тисячі. На це не можна виїхати.
Сонячно.
Я уроки пишу. У школі всяке. Раніше дружили, тепер усі вороги.
10.11.
Не було коли писати. Ми подорожували: я, мама, Альонка й тьотя Валя. Їхали на автобусі й бачили гори! І віслюка!
Ми були в місті Моздоку. Побували в двох селах Ставропольського краю. Там живуть добрі росіяни. Мама й тьотя Валя хотіли купити маленький будиночок, щоб ми разом жили. Мама свою квартиру продасть, а тьотя Валя свою. Так вирішили. І купимо один будинок! Ми з Альонкою будемо завжди як сестри.
Люди в російських селах, як тільки дізнавалися, що ми з Ґрозного, відразу кликали в гості, годували, чай давали. Нам іграшки тьотя Лизавета подарувала й бабуся Ольга.
Обіймали. Казали, ми можемо жити в них певний час. Місцеві люди біженцям допомагають. З городів їжу приносять. Речі збирають. Нам мішків надавали! Ми навіть забрати все не змогли.
Ми знайшли будинок біля річки, за сім тисяч. Риба в річці та гриби в лісі. Нас там до школи беруть. Директорка добра. Мені все дуже сподобалось!
Потім ми повернулися, хотіли квартири продати. Але ніхто не купив. Тьотя Валя подумала й вирішила, що тут її чоловік похований, рідні. Що, мабуть, не треба їхати. Може, буде мир?
Мама любить Ґрозний. І ми залишилися.
21.11.
Приходили
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.