Читати книгу - "Мрійниця з Остенде"

Я провела його до вітальні, де вже стояли чай і тістечка. Здавалось, йому було приємно знову тут опинитись.

— Я тільки те й робив, що думав про вас, — сідаючи, зізнався він.

— Не крадіть у мене мій текст: це перша фраза, з якою я хотіла до вас звернутися.

Він поклав палець на вуста і повторив більш лагідним голосом:

— Я тільки те й робив, що думав про вас…

— О, любове моя, — вигукнула я й розридалась.

Я ніяк не могла збагнути своєї поведінки, тільки-но цей чоловік опинявся коло мене. Чому я розплакалася? Чому сховалась у його обіймах — це трапилось наступної ж секунди? Напевно… Вочевидь, із його наближенням у моєму тілі прокидалась інша, доти дрімлива жінка, значно жіночніша й хитріша за мене, яка спритно давала собі раду; я повністю на неї поклалась.

Коли я заспокоїлася, він змусив мене відхилитися від нього, посадив в інший фотель і наказав налити чаю. Він діяв розумно. Надмір емоцій убиває. Заняття буденними справами дало мені змогу відновити самовладання й дотепність.

— Ґійоме, вчора ви мене впізнали, але я вас так і не впізнала.

Він запитально глянув на мене, наморщивши лоба.

— Перепрошую? Я вас упізнав?

— Так, ми гралися разом, коли були маленькими, правда?

— Хіба?

— Ви не пригадуєте?

— Ні, звісно ні.

— Тоді навіщо мені дорікати, що я вас не впізнала?

Він несподівано розвеселився.

— Я вас обожнюю, справді.

— Що? Що такого я сказала?

— Ви єдина жінка, здатна захопитися чоловіком, який вийшов із хвиль. Якщо мене веселить те, що ви мене не впізнали, то тільки тому, що я людина відома.

— Відома мені?

— Ні. Багатьом людям. Про мене пишуть у газетах, там публікують мої світлини.

— Чому? Що ви для цього робите?

— Що я роблю?

— Ви граєте, пишете, виграєте змагання? Авто? Теніс? Парусний спорт? Адже саме талант робить людину відомою. А що робите ви?

— Я нічого не роблю. Я є.

— Ви є?

— Я є.

— І ким же ви є?

— Принцом.

Я настільки не сподівалася такої відповіді, що на якийсь час заніміла.

Він почав непокоїтись.

— Це шокує ваші переконання?

— Переконання?

— Ви маєте право вважати, що монархія — це безглузда, віджила система.

— Ні, ні-ні, це не те. Просто… я видаюся собі дівчам… Знаєте, дівчинкою, яка захопилася принцом. Це гротескно! Я відчуваю, що виглядаю смішною. Смішною, бо вас не знаю. Смішною, бо маю до вас почуття. Смішною!

— Але це не так.

— Якби я ще була пастушкою, — мовила я, розігруючи з себе паяца, — це ще було б на щось схоже! Принц і пастушка, правда ж? От тільки, як не прикро, в мене немає овець, я ніколи не доглядала овець, боюсь, що я їх зовсім не люблю, взяти хоча б те, що я не терплю їхнього запаху. Я — безнадійний випадок.

Цілком певно, я його розважала. Він схопив мої руки, щоб угамувати моє збудження.

— Прошу, не змінюйтесь. Якби ви знали, як мене захоплює ваше невідання… Я так призвичаївся до того, що дівчата умлівають у моїй присутності.

— Остерігайтеся, я цілком здатна зімліти перед вами! І до того ж, маю велике бажання так і зробити.

Розмова потекла у приємному руслі. Він хотів усе про мене дізнатись, а я про нього, проте ми добре відчували, що метою нашої зустрічі є не розповідь про наше минуле, а створення теперішнього.

Він приходив до мене щодня по обіді.

Мушу визнати, що саме завдяки йому, а не мені, ми не одразу переспали. Я — чи, вірніше, дуже жіночна жіночка в мені — віддалася би під час другої зустрічі. Але, він наполягав, щоби це сталося не надто швидко. Звісно, він хотів надати справжньої вартості цій миті.

Тож упродовж кількох тижнів ми зустрічались, обмінюючись словами й поцілунками доти, доки роз’єднати наші вуста стало просто нестерпно.

Тоді я зрозуміла, що, довівши мені свою повагу, не дозволивши мені віддатись одразу, він тепер розраховує, що я маю подати йому знак.

Що я й зробила, вдавшись…

Емма ван А. перервала свою розповідь. Вона прокашлялась і замислилась.

— Немає нічого огиднішого за старе зів’яле тіло, що згадує про чуттєвість. Не хочу вам цього накидати. Починаючи з певного рівня старіння не варто зачіпати окремі сюжети, боячись викликати відразу, коли гадаєш, що викликаєш хтивість. Тож я вчиню інакше. Чи ми вже можемо вийти з-за столу?

Ми пройшли до вітальні й опинилися серед безлічі книг.

Вона вправно підкотила свій візок до старовинного секретера, урухомила механізм, що розблокував таємну шухляду, з якої вийняла вишуканий записник, оправлений в оранжеву шкіру.

— Візьміть. Коли я вирішила стати його коханкою, то склала оце.

— Я почуваюся дуже безтактним…

— Ні, ні, візьміть. Сідайте коло цієї лампи і читайте. Це — найкращий засіб продовжити мою сповідь.

Я розкрив томик.

Для мого повелителя і майбутнього володаря

АЛЬБОМ КОХАННЯ

від Емми ван А.

Вважаючи, що найбільшої шкоди коханню завдають імпровізовані, банальні чи брутальні обійми, я вручаю цю картку чоловікові, який мені подобається. Він щовечора використовуватиме її, наче меню, вказуючи пальцем на те, чого бажає.

1. Уліссові муки і сирени

Уліссу як пригадуємо, наказав прив'язати себе до щогли свого корабля, щоби не піддатися чаруючому співу сирен. Подібно до нього, мій повелитель також буде прив'язаний до колони, на ньому буде якнайменше одягу, одна пов'язка не даватиме змоги бачити, інша — говорити. Сирена рухатиметься довкола нього, злегка доторкуючись, але не торкаючи, нашіптуючи на вухо, як вона хоче його покарати. Якщо сирену, як і її повелителя наділено уявою, то згадані сцени мають давати такий же, — якщо не більший, — ефект, як і тоді, коли їх було би звершено.

2. Прометеєві насолоди

Покараного Зевсом Прометея прикували до скелі, відтоді на нього постійно нападає орел, який пожирає його печінку. Пропоную прив'язати мого повелителя до чогось такого ж міцного, як скеля, але пожирати в нього дещо інше. І робити це стільки разів, скільки він захоче.

3. Відвідини вві сні

Для стародавніх греків кожен сон був відвідинами богів. Моєму повелителеві, який оголений лежатиме в ліжку на спині, снитиметься сон, я ж намагатимуся переконати його, що під час сну до нього