Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не можу, Безіле.
— Чому?
— Я ж пообіцяв лордові Генрі Воттонові піти з ним.
— Не бійтеся, Доріане, ви не розподобаєтесь йому, коли не дотримаєте слова. Він же сам вічно порушує свої обіцянки! Прошу вас, не ходіть.
Доріан Ґрей засміявся й похитав головою.
— Я благаю вас.
Юнак завагався і поглянув на лорда Генрі, що, сидячи за чайним столиком, з усміхом приглядався до них.
— Ні, я мушу йти, Безіле, — відповів Доріан.
— Що ж, хай буде так, — сказав Голворд. Він підійшов до столика і поставив чашку на тацю. — Уже пізнувато, а вам ще перевдягатись, тож краще не гаяти часу. До побачення, Гаррі. До побачення, Доріане. Заходьте до мене чимскоріше. Ну, хоча б завтра?
— Неодмінно.
— Ви не забудете?
— Ні, звісно, ні, — запевнив Доріан.
— І… Гаррі!
— Що, Безіле?
— Не забудь, про що я просив тебе сьогодні вранці в саду.
— А я вже й забув.
— Я покладаюся на тебе, Гаррі.
— Я й сам хотів би на себе покластись! — засміявся лорд Генрі. — Ходімо, містере Ґрей, мій кабріолет чекає надворі. Я відвезу вас додому. До побачення, Безіле. У нас сьогодні був неймовірно цікавий день!
Коли двері за гостями зачинилися, художник важко опустився на диван. На його обличчі з’явився вираз болю.
Розділ III
Наступного дня о пів на першу лорд Генрі Воттон вийшов зі свого будинку на Керзон-стріт у напрямку до Олбені[15], маючи на думці відвідати свого дядька, лорда Фермора. Цього добродушного, хоч і грубуватого старого парубка ширший загал називав егоїстом, бо він нічим особливо не був їм корисний, а вужче світське товариство вважало його щедрим, оскільки лорд Фермор радо пригощав тих, хто приносив йому розраду. Батько лорда Фермора був британським послом у Мадриді за часів молодості королеви Ізабелли[16], коли про Пріма ще й гадки не було. В пориві химерної примхи він покинув дипломатичну службу, образившись на те, що йому не запропонували посольства в Парижі — посади, на яку він буцімто мав повне право з огляду на своє походження і хист до неробства, на добірний стиль своїх донесень та безмежну пристрасть до насолод. Син, що секретарював при ньому, подав у відставку разом зі своїм шефом — вчинок дещо нерозважний, як думали в той час, — і, успадкувавши по кількох місяцях титул лорда, заходився на повному серйозі опановувати велике аристократичне мистецтво цілковитого неробства. Він мав у Лондоні дві чималі кам'яниці, однак волів проживати у найманих мебльованих помешканнях, оскільки це було не так клопітно, а щодо їжі — переважно вдовольнився послугами свого клубу. Деяку увагу лорд Фермор приділяв наглядові за власними вугільними копальнями у центральній Англії, виправдовуючись перед собою за цей не вельми похвальний інтерес до промисловості тим, що володіння вугіллям дає йому спромогу, як пристойному джентльменові, палити у своєму каміні дровами. У політиці він був торі[17], за винятком періодів, коли торі стояли при владі, — тоді він безпардонно шпетив їх як зграю радикалів. Він хвацько гороїжився перед своїм камердинером, — але безуспішно, бо камердинер усе ж тримав його в шорах, — а свою численну рідню лорд тероризував уже таки насправжки. Породити таку постать могла лише Англія, хоч він повсякчас і нарікав, що ця країна котиться в прірву. Принципи лорда Фермора були старомодні, але багато можна було сказати і на захист його упереджень.
У кімнаті, до якої увійшов лорд Генрі, сидів його дядько у грубій мисливській куртці з сигарою в зубах. Невдоволено буркочучи, він переглядав «Тайме».
— А, Гаррі! — промовив старий добродій. — Що тебе привело так рано? Я гадав, що ви, денді, встаєте не раніш другої і до п'ятої не виходите з дому.
— Суто родинні почуття, запевняю вас, дядечку Джордже. Мені треба дещо від вас.
— Певно, грошей, — скривився лорд Фермор. — Ну гаразд, сідай та кажи, що в тебе сталося. Теперішня молодь уявляє, ніби гроші — це все.
— Авжеж, — пробурмотів лорд Генрі, поправляючи квітку в петельці, — а з часом вона ще й упевнюється в цьому. Але мені грошей не треба, дядечку, — їх потребують лише ті, хто сплачує рахунки, а я до такого не привчився. Кредит — єдиний капітал молодшого сина в сім'ї, і на цей капітал можна пречудово собі жити. До того ж я маю справу лише з постачальниками Дартмура — і, природно, вони ніколи мене й не турбують. До вас я прийшов не за грішми, а за деякими даними, і, певна річ, не за корисливими — ні-ні, а за безкорисними.
— Ну що ж, я можу тобі розповісти що завгодно з англійських Синіх книг[18], хоча ці теперішні діячі заводять туди безліч нісенітниць. За тих часів, коли я був дипломатом, усе йшло далеко краще. Я чув, тепер стають дипломатами, тільки склавши іспити. Тож чого можна сподіватись? Іспити, мій друже, це справжнісіньке ошуканство від початку до кінця. Коли ти джентльмен, то тебе й учити нічому, тобі достатньо того, що ти знаєш; а коли не джентльмен, то знання тобі тільки нашкодять.
— Містер Доріан Ґрей у Синіх книгах не значиться, дядечку, — мляво зауважив лорд Генрі.
— Містер Доріан Ґрей? Хто це такий? — спитав лорд Фермор, хмурячи сиві кошлаті брови.
— Я й прийшов саме, щоб дізнатись про це, дядечку. Власне, хто він — я знаю. Він — онук останнього лорда Кельсо. Прізвище його матері Девере, леді Марґерит Девере… Ось про неї я й хотів би, щоб ви мені розповіли. Хто вона така? З ким одружилася? Адже ви свого часу знали чи не увесь лондонський світ, то, можливо, і її теж. Я щойно познайомився з містером Ґреєм, і він мене дуже цікавить.
— Онук Кельса! — повторив старий лорд. — Онук Кельса! Авжеж!.. Я близько знав його матір. Здається, навіть був на її хрестинах. Вона була незрівнянна красуня, ця Марґерит Девере… Мужчини геть усі показилися, коли вона втекла з якимось молодиком, що не мав і шеляга за душею, — цілковите ніщо, якийсь піхотний офіцерик чи щось таке… Атож, атож… Ця історія стоїть у мене в пам'яті, наче вона тільки вчора сталася… Бідолаху офіцера забили на дуелі в Спа[19] через кілька місяців після їхнього одруження. Ходили чутки, що то не зовсім чиста була справа. Казали, нібито Кельсо намовив якогось бельгійського лотра, аби той прилюдно образив його зятя,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.