Читати книгу - "Том 12"

про що інше. Писала мені Кобилянська, що її болить, чому, власне, з У к р а ї н и так вдарено на неї. Вона Україну любить і сподівалася звідти ліпшого слова. Пише, що мала від Миші листа, що глибоко її зрушив; дякує «сестрам-українкам» за привіт, тільки не знає, до кого особисто з подякою вдатись; каже, що матиме собі за велику честь, коли ти обізвешся про неї в літературі; пише, що німці соціал-демократи дуже прихильні до неї, не у гнів будь добродію Єфремову! Так-то!

Що ж там мій збірник в цензурі? Чи не пора присилати «Італьянську поему?» Я б хотіла, щоб мій «Ответ»

1 Це вийшло само собою (нім.).— Ред.

2 «Знедолених» (франц.).— Ред.

вийшов раніше збірника, бо такі сплетні Єфремова йому (збірнику) кепська реклама. Je veux qu’on sache a quoi s’en tenir 26.

Проклятий «Мир божий» мовчить, і я не знаю, чи думає він друкувати замовлену від нього ж самого мою статтю про Конопніцьку. Попрошу Лілю довідатись.

Єфремов і С° просили у мене вірші до збірника в пам’ять Котляревського (прийшла коза до воза! Бояться, що їх критики з’їдять, коли вони «декадентку зловредную» пропустять!), я їм вірші послала, нехай знають моє лицарство. Зрештою, при українських умовах нема можливості бути пуританкою в виборі фірм. Єфремов, — як то кажуть, «знает кошка, чье мясо съела»,— запрошуючи, пише: «Сподіваюсь, що не відмовите, бо се ж не моя особиста справа, а загальноукраїнська», ото ж і є, що в загальноукраїнській справі вони без нас, «антиобщественных», обійтись не можуть! Не дав біг свині ріг! Так і нашим «Катонам та Ціцеронам» біг не дав такого «пустяка», як літературна здатність.

Чи ти не чула, що думає «Киевская старина» робити з нарисом Кобилянської «За готар»? Кобилянська не думає його одбирати (теж з «лицарства»), але я думаю, що «Киевская старина» повинна б сама щось певного зважити і не загнічувати рукописі людині, що живе з літературної праці, бо се ж просто етично не випадає так робити господарям «своєї хати»,— дійсно, від таких господарів не то в Німеччину, айв Туреччину підеш! Се питання н е від Кобилянської йде, вона нічого не питає, а в і д мене,— як друг Кобилянської, я вважаю себе вправі боронити її інтересів. Редакція ще при мені обіцяла «в найближчому № помістити» — скільки вже. тих «найближчих» було з того часу? Я не розумію такого відношення і до людей, і до власних слів. Мають повне право не прийняти, але з якої ж речі водити, як цуцика, людину, поважану навіть і в «чужих хатах»? Коли ти не пришлеш мені їх відповіді, то я сама напишу в редакцію.

Ну, годі вже того! Як там у нас? Чи Оксана ще «по тім боці», чи вже виїхала? Що робиться у нас дома і в Києві взагалі? У нас минулого тижня був сильний холод (+3° R щорано, а вночі, здається, і приморозки були!). Я по двічі на день у грубці палила. Люди слабували на інфлуенцу. Наші господарі теж були хворі. Я трошки поскрипіла, але мало, і тепер цілком здорова і благополучна. Не можу сказати, щоб полеміка була добра на нерви, та що ж робити,— від того і в печі не замажешся. Зрештою, як одгризлася, то і перви поправились. Тепер у нас знов райська погода, а з нею все на світі ліпшим здається.

Хотіла б я знати, чи отримались мої квітки вам і Раді? Ліля писала, що не отримала. А от петербурзькі Косачі отримали квітки від Натащі звідси ще давним-давно, на святий вечір. Як твоя робота про колядки? Як буде надрукована, то, дуже прошу, пришли мені. Ну, бувай здорова, мамочко моя, цілую тебе, і папу, і Микуньку з Дроздиком, як їх діла?

Твоя Леся

Може, схочеш роздивитись «новітні напрямки» у французькій літературі, то варто прочитати, окрім Huysmans, Villiers de L’Isle-Adam і Pierre Louys, ще Maeterlinck, «Le tresor des humbles», «Le livre de la mort et de la pitie»», «La sagesse», «Le silence» *, звернути увагу на Rosny 27 (надто роман «La Charpente» 28) і на Ed. Rod 29 (наприклад, роман «Au milieu du chemin» 30). До «магів» належить SarPeladan31 (ром[ани] «Androgynes», «Bilitis», «Gynandres» etc.) 32.

11. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА»

Перед 29 січня 1903 р, Сан-Ремо

Прошу многоуважаемую редакцию дать место следую-щему разъяснению.

Посподин] М. Славинский в своей рецензии на «Вик» (см. «Мир божий», кн. XI, 1902 г., стр. 98—100,

библиограф[ическое] отд[еление]) упрекнул, между про-чим, в том издателей этого сборника, что они не поместили моей биографии и не раскрыли моего псевдонима. Счи-таю своим долгом довести до сведения всех, кто йри-соединяется к этому упреку, что в пробеле виноваты не издатели, а я сама, если уж називать это виной.

Прошу издания, перепечатавшие упрек, перепечатать и это поясненне.

Леся Украинка

12. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

29 січня 1903 р. Сан-Ремо 29. І. 1903

Люба мамочко!

Я забула пояснити, що в моїй замітці місця, відчеркне-ні олівцем, можна виключити, якби замітка була признана занадто довгою, але більше я нічого не згоджуюсь виключати і прошу редакцію не робити ніяких «поправок», бо це не стаття звичайна, «письмо в редакцію». Я цитату з Делле Граціє не приклеїла, бо, може, вона не придасться; коли «довгість» не завадить, то приклей, а коли то не прийдеться, то відішли мені. Я буду хутко писати статтю до «Мира божьего» про Делле Граціє, то мені придасться.

Я не пам’ятаю, як ти хотіла: чи треба тобі назад прислати статтю Єфремова, ніяк не можу найти твого листа, що відноситься до сього. Напиши, коли треба, то відішлю.

У нас сі два дні нічого нового не сталося, хіба що весна почалася: засівають город і поливають завзято, у нас і в наших сусідок, французьких монашок.

Я ще забула тобі написати: я начитала у «Віснику», що видавцям «Віку» докоряють (між іншим, Славинський у «Мире божьем») за непоміщення моєї і твоєї біографії і за нерозкриття наших псевдонімів. Я не знаю, як ти до того відносишся, але я за саму себе (не згадуючи нічого про тебе) послала коротеньку заміточку до