Читати книгу - "Талан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Л у ч и ц ь к а. Бiдний! (Жметься). Як тут холодно… Коли б розпалити коминок… Няню, подзвонiть!
П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хiба в самої рук нема? (Запалює дрова).
Л у ч и ц ь к а (Маринцi, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?
М а р и н к а (надiва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забiгали про ваше здоров'я провiдати.
Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонiлась… А ще, крiм Марка?
М а р и н к а. Не знаю; я бiгала за хлiбом…
Л у ч и ц ь к а. I через Марка нiкого не бачила… Куди це ти?
М а р и н к а. На репетицiю; боюсь спiзнитись.
Л у ч и ц ь к а. Все одно — Марка не доженеш.
М а р и н к а. Та хiба я… (Припада i цiлує Лучицьку).
Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що i серце б своє надвоє для його розiрвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, цiпонько! (Обнiма). Я тобi, серце, раю: подалi будь од того лиса Котенка, а виходь замiж за Марка, тодi нiхто не зачепить.
М а р и н к а. Господи! Менi? За пана Марка?
Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?
М а р и н к а. Та чи я ж смiю й марити про такий рай? Та я їхнього й мiзинця не стою!
Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твiй талан iще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.
М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та вiн же й не згляне на мене: я для його абищо… його серце цiлком у вас…
Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, надiла окуляри й пiшла в спальню.
Л у ч и ц ь к а. Нi, голубко: i вiн, i я… як брат i сестра, як друзi… Про кохання не може бути й речi…
М а р и н к а. Чого ж то? Хiба пан Жалiвницький… не красень?.. Та лiпшого ж i на свiтi нема, а добрий який, артиста який — а! Сонечко перед ним темне!
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш… (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда… але ми побратались, i про iнше — рiч мертва… Та ще й те: сiм'я — це закуток скритий, а iскуство веде нас до всесвiтнього храму; у шкаралущi сiмейнiй ми служим тiльки собi чи своїм дiтям, а у працi художнiй ми повиннi людям служити, цiлком себе оддавати миру, громадi. Для того-то сiм'я i не може миритись зi сценою, бо одна однiй буде шкодити: або зрадиш дiтей, або зрадиш громадську одправу…
Маринка розводить руками i виходить не розумiючи.
В И Х I Д VIII
Лучицька i Квятковська.
К в я т к о в с ь к а (в дверях Маринцi). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мiй! Вона вже тут, моя Муся! (Обнiма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цiлує). Чи вiриш, не мала часу забiгти, — замучили, просто замучили: i там грай, i там грай…
Л у ч и ц ь к а. Тобi ж краще — обiграєшся.
К в я т к о в с ь к а. Ну його! Менi аби менше… менi краще "люлi"…
Л у ч и ц ь к а. Катрусю! I тобi не сором з такою недбалiстю до сцени касатись?
К в я т к о в с ь к а. Та мене наганя i отой противний…
Л у ч и ц ь к а (усмiхаючись). Невже?
К в я т к о в с ь к а. Ти що-небудь чула? Брехня, брехня! (Замiшавшись). Моя Марусенько, моя цiпонько! (Цiлує), їй-богу, брехня! Я тобi пiсля шепiтну, хто менi до вподоби… (Буцiм збентежено). Так отой смiв менi нав'язувать твої ролi… а я й руками, й ногами…
Л у ч и ц ь к а (щиро). Чого ж? Спробуй, голубко! В тебе є талан, тiльки дбай. Не все ж тобi реготух та цокотух грати, треба й до поважнiшого братись…
К в я т к о в с ь к а. Пiсля тебе? Пiсля Лучицької? Та швидше вмру!
Л у ч и ц ь к а. Що ж? Хiба мої ролi заказанi?
К в я т к о в с ь к а. Борони боже! На яку-небудь хвилю i стати на глум, на публiку! Йому то дарма, а менi яке катування! Ти — як богиня, як не знаю що, моя брильянтова! Як я тебе люблю! (Цiлує).
Л у ч и ц ь к а. Чого ж такою полохливою бути? Я ж не вiчно на ролях, — я можу й вийти…
К в я т к о в с ь к а (радiсно). Як? То правда? У нас чутка йде…
Л у ч и ц ь к а. Я не кажу напевне, а все може статись…
К в я т к о в с ь к а (з захватом). Невже? (Похопившись). I не думай i не гадай: ми без тебе загинемо… Я до тебе, моя цяцяна, так прив'язалася, так прив'язалася… Так тому правда, що той хапа?
Л у ч и ц ь к а. Хто? Хто мене може вхопити?
К в я т к о в с ь к а. А Антось! (Пiдморгнула).
Л у ч и ц ь к а. Схаменись, що тобi в голову впало?
К в я т к о в с ь к а (пiдморгуючи). Бач, мене дорiкаєш, а сама подрузi не хочеш признатись.
Л у ч и ц ь к а (збентежено). Годi, не пустуй! То чиїсь жарти чи плiтки: нiхто мене не вхопить i з мого шляху не зiпхне! Чи тут, чи iнде, а я мого свiточа з рук не впущу!
К в я т к о в с ь к а (лукаво). А свiточ хiба помiша? Байдужiсiнько!
Л у ч и ц ь к а. Тобi жарти, а менi боляче…
К в я т к
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талан», після закриття браузера.