Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Антон? На гітарі? — здивувалася Ритка. — Не повірю, поки сама не почую. А ти чого мовчиш, подруга по нещастю? — Ритка звернулася до Інги. — Чи так і будеш стояти на піонерській відстані. Іди сюди, раз приперлася. — Інга вийшла з темряви. Я бачив лише її силует.
— А ви точно знаєте, Маріє Петрівно, що все саме так і відбувається? — запитала Інга.
– Інго? Що, і ти плачеш? Ви що, змовилися, чи що? Через те, що якийсь дебіл назвав нас заучками? — Ритка потрусила Інгу за плечі, а та не піднімала голови, а лише тихенько всхлюпувала. — А може, ти?… Короче, моя тобі порада, забий на нього.
— Маріє Петрівно, а ви також палите? — тихо запитала Інга.
— Ну так, зловживаю трошки, але вам не рекомендую.
— Я теж хочу спробувати. — видавила з себе Інга. Ритка простягнула їй цигарку, потім піднесла до обличчя Інги запалену запальничку, і я побачив у відбитому світлі заплакане обличчя Інги і неприємну посмішку Ритки. Тоді мені хотілося задушити Ритку, мене трусило всього, і я просто тихенько пішов з саду, переліз через паркан і пішки пішов у бік міста.
Я не чув, про що вони говорили, але пізніше, вже на випускному в десятому класі, Мері розповіла мені, що тоді, в ту ніч, вони з Риткою випили на двох ще пляшку шампанського, і Ритка їй сказала: «Запам'ятайте, Маріє Петрівно, Антон, все одно буде моїм, чого б мені це не коштувало». Якби я почув це тоді на дачі, то все могло б обернутися зовсім інакше, але через два роки, на випускному вечорі, коли всі думки були тільки про те, що нарешті ми стали вільними, ці слова вже не мали для мене ніякого значення. Тим паче, що з Риткою ми зустрічалися таємно, її батьки були проти наших зустрічей. А потім, на випускному вечорі ми розмовляли з Мері, і вона мені сказала одну таку річ, що я довго не міг прийти до тями. Я не вірив, що так буває, точніше, я думав, що таке буває лише в кіно, але ніяк не могло статися зі мною. Виявилося, що могло. Мері тоді мені відкрила таємницю, що з того моменту, як прийшла в наш клас, вона була закохана в мене, і їй нічого не залишалося, як тільки тихо страждати. По-перше, тому що вона була нашим класним керівником, а по-друге, що з Риткою вони були реально подружками, хоч і намагалися це від всіх приховати. Але після тієї дачної ночі, їх дружба стала надбанням всіх. Правда, клас наш вмів зберігати таємниці, тим паче, що Марію Петрівну ми дійсно любили, і неприємностей їй не бажали. Та й після тієї ночі за нашою Мері Попінс почав «запалювати» Риткін батько. Незабаром, він розлучився з її мамою, але Мері його просто відшила. Він довго ходив до школи, дарував Мері квіти, але та була непохитною. Ритка через це перестала з батьком взагалі спілкуватися, зате ще більше зблизилася з Марією Петрівною.
5— Ну, і… історія. Треба терміново щось робити. — заметушився Нік.
— В якому сенсі, робити?
— Ну, я від ваших історій почав тверезіти, на мій погляд, шампанське тут безсиле. Але, знаєте, в чому проблема? А в тому, що я нічого окрім шампанського пити не можу. Горілка, це в моєму розумінні, — плебейський напій, так само, як і пиво. Вино, начебто і непогано, але тут, типу, треба дотримуватись етикету: червоне до м'яса, біле до риби, ну або навпаки, сир знову ж таки потрібен, а його, як зазвичай немає під рукою, віскі зараз все палене, коньяки ще паленіші, навіть вірменські і ті виготовляють в Одесі. Всі ці Бренді, Бейліси, Шерідани, Адвокати і інша нісенітниця — це все для цих… ну, Ви зрозуміли для кого, ну для тих, з нетрадиційною орієнтацією. А, ось шампанське, та ще оригінальне французьке, ну або іспанське на крайній випадок — це тема! Це ж напій богів, ну не богів, так гусарів і аристократів. А ми ж з Вами аристократи?
— Ще б пак! Звичайно, аристократи. Я граю класику, Ви про неї пишете, тому, аристократичніша за нас в цьому літаку, хіба що, моя дружина. Але вона спить і будити її не варто. Вона завжди спить в літаках. А ми ще до всього, після концерту трохи посварилися, і тому вона не захотіла сидіти поруч зі мною. Ну, і нехай собі спить, а то ще і їй доведеться шампанське наливати. — ми тихо засміялися, і Нік витяг ще одну пляшку шампанського. Я не міг зрозуміти, як в такий портфель поміщається така кількість пляшок. Але коли пролунав легкий «пшик», я прогнав ці дурні думки на задній план. Адже, яка різниця, звідки береться в літаку шампанське, важливо те, що воно тут є. З цими думками я пригубив налитий мені келих.
— Ну, так що було далі? — Нік знову відкинувся на спинку крісла і в півоберта подивився на мене. — Ні, не поспішайте, зараз розповісте, я просто ось що подумав. Адже, ось так завжди буває в житті, та й у мене так було, що хтось когось чекає, шукає, прагне, а отримує щось зовсім інше. Я ж, коли зі спорту пішов, то моя дівчина сказала, що їй інваліди не потрібні. А, я ж, зауважте, не був інвалідом, це я потім розробив руку, але ніхто і не здогадувався, що у мене травма, та й Ви зараз не побачите, навіть не зрозумієте, про яку руку йде мова. — він закотив рукави піджака і простягнув мені руки. — Ну, як? Здогадаєтеся?
— Ну, візуально не видно. — промовив я. — Але, вгадати спробувати можна. Хоча, суть то не у вгадуванні, а так дійсно нічого не видно.
— Права, і Ви маєте рацію, не видно. Але болі до сих пір переслідують мене. Особливо, при змінах погоди, при перевантаженнях. Добре, що зараз ручками писати не потрібно багато, все на компах друкуємо. Ну, та я не про це. Так ось, ми дружили з нею з п'ятого класу, а в десятому трапилася ця
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ завдовжки в життя», після закриття браузера.