Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нічого цінного в пиякові, що вештається біля смітників, — не здавав позиції Георгій, — та й якщо добре розібрати, то уся народна музика дуже одноманітна — плаксиво-страждальна. Вона вся віддзеркалює лише внутрішню драму, а правдиве мистецтво — багатопланове. Я ніколи не повірю, що воно може стати доступне волохатим вухам.

— Ти маєш на увазі ослячі вуха короля Мідаса, який насмілився поставити земне понад божественним? — засміявся Жан.

— Його і всіх, хто намагається порівняти непорівнянні речі, — зі злістю процідив Георгій.

— Розповідати можна будь-що, людям можна наплести різних небилиць про прекрасні недосяжні далі, однак лише до часу. Людина є в душі дитиною, її легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надумані фантазії. Їй потрібний хліб насущний, а не химери, і тоді ти залишишся сам зі своїм вигаданим мистецтвом.

— Давайте дружно борсатися в пилу та болоті й не прагнути злетіти. Розумієш, друже, тих, що відчули смак польоту, униз не заманиш ніякими пряниками. Хіба можна птахів переконати ходити пішки?

— Гаразд, ти, як завжди, переконливий. А де той диск з кантатою Баха «Змагання між Аполлоном і Паном», подарований Пантелієм?

— Не пам’ятаю, куди його заховав, може, потім знайду. Я щось зовсім забув про нього, до речі, мені завжди подобався вислів Плутарха «Помер великий Пан», — зло пхикнув Жорж.

— Я не можу погодитися з цією фразою, оскільки Пан символізує Всесвіт, є тим, хто сотворив світову гармонію і ототожнений з Космосом. Ще Бекон писав про цього бога дикої природи, який тримає в руках символи гармонії і влади: сопілку з семи тростинок і посох. Суперечка тоді так і не закінчилася. На мою думку, найвищий час приїхати у Францію і завершити її.

— Як би мені хотілося побачити цю чудову країну, — замріяно промовила Олена.

— От і приїжджайте, у мене є свій будинок, живу сам.

— А ти так і не одружився! — вигукнув Жорж.

— Як бачиш, ні, і поки що не маю наміру. Самому жити значно ліпше, нікому не потрібно сповідатися.

— Ну, це до часу, друже.

— Не знаю, може таки наважуся, але сім’я потребує великих затрат, а я наразі, ще не можу її утримувати.

— А як же кохання? — втрутилася Олена.

— Кохання в наш час не є причиною для одруження, це різні речі, — відповів Жан.

— Невже ви ніколи не пізнали кохання?

— Його неможливо пізнати, ним можна лише милуватися. Кохання наче строкатий метелик, який сидить на квітці, його легко скалічити, досить лише торкнутися пальцями крилець.

— З ваших слів випливає, що шлюб руйнує кохання?

— Саме так, адже він приземлює те, що повинно ширяти у вільному польоті.

Олені не подобався такий диспут, вона зауважила, як від цих слів засяяли очі в Георгія. Гість наче зрозумів недоречність своїх висловів і вирішив не продовжувати.

— Чому довкола нас тиша! — раптом зірвався з місця Жан. — Я хочу, щоб музика заполонила цей гостинний дім.

Гість дістав з дорожньої сумки кілька дисків і подав їх Георгію.

— Вибирай будь-який навмання.

Помешкання наче засвітилося після перших акордів Concerto Grosso B-minor Вівальді, від чого Жанові очі засяяли особливим вогнем.

— Хіба це не диво? Прислухайтеся, як звуки проникають у кожну клітинку душі. Ця могутня сила огортає нас потужним снопом сонячного проміння. Якби кожну дитину з народження навчали слухати музику, то ці рожевощокі малюки у дорослому віці ніколи б не перетворилися на негідників. Музика змушує задуматися про сенс життя і наше покликання. Пірнайте якнайглибше у води океану вашої душі. Нічого не бійтеся, там можна пізнати те, про що ви забули.

Один твір змінював інший. Олена не могла зрушити з місця. Мелодія лилася нескінченним потоком, вібруючи у повітрі і передаючи коливання тілу. Від цього резонансу на очі навернулися сльози.

— Вибачте, але мені чомусь хочеться плакати, — сховала обличчя в хустинку Олена.

— Це перший крок до пробудження. Душа подібна до немовляти в утробі матері. Там вона може вічно спати, так і не прокинувшись. На щастя, чарівні звуки збудили її і тепер немовля потребує їжі, щоб мати силу зростати далі. Не дайте їй знову задрімати, плекайте душу, і вам воздасться сторицею, — заплющуючи очі, промовив Жан.

У кімнаті запанувала тиша.

— Які твої плани надалі? — перервав мовчанку Георгій.

— Зараз я повинен вирушити в різних справах, повернуся пізно ввечері, якщо не заперечуєте.

— Ти вільний робити, що тобі заманеться, мій дім — твій дім. Я також ще маю різні справи, тож увечері зустрінемося.

Олена залишилася сама. Треба швидко помити посуд і приготувати щось на вечерю. Вона робила звичну роботу, але чогось до нестями бракувало. Чого? Її спрагла душа потребувала поживи.

Диски лежали розкидані на креденсі. Олена хотіла знайти саме той, який викликав такі солодкі відчуття.

Залунала знайома мелодія. Чому ці твори такі короткі? Вона знову і знову вмикала їх від початку, наче виснажений пустельник, який раптом дібрався до оази.

У вітальні бамкнув настінний годинник, нагадуючи, що час перейти до земних справ. Олена зірвалася, наче обпечена. Скоро повернуться діти, а обід ще не готовий. Вона вирішила змінити диск, знамениті угорські танці Брамса підхопили і закрутили у танку. Їй ще ніколи так не хотілося танцювати, як зараз. Настрій змінився, завороження зникло і душа почала наповнюватися оптимістичними ритмами, які давали наснагу до роботи. У неї виникло непереборне бажання здивувати всіх,