BooksUkraine.com » Публіцистика » Остання подорож Сутіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"

132
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Остання подорож Сутіна" автора Ральф Дутлі. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:
нічого доброго, буде війна. Вони займуть Францію, усю Європу, Росію, дійдуть до Азії. Вони всюди розплодять свій розколений хрест, всюди порозвішують ті ж довжелезні біло-червоні полотнища. Вони спорудять тисячолітню імперію болю. Їдьте геть звідси, поки не пізно!

Він записав їй назви можливих лікарських препаратів: папаверин, ларистин, бісмутова сіль. Мадмуазель Ґард усе запам’ятала. За декілька днів вона пішла до лікаря разом з художником. Зустріч було задумано як дружню невимушену розмову, щоб не налякати Сутіна. Доктор наполіг на рентгені шлунка. Художник дав згоду, заради мадмуазель Ґард. Тоді вона ще раз зайшла до лікаря, цього разу без художника. У руці Тенненбаум тримав результат затуманеного знімка.

Дуже глибока виразка шлунка, розумієте? Надто далеко зайшло, щоб це ще вилікувати. Його організм — виснажений і зужитий.

Докторе Танненбаум, голосніше, будь ласка, говоріть виразніше, мені погано Вас чутно через шум мотора!


Доктор Тенненбаум і його мантра про насування великого болю знову долинають до нього уривками і в голосі Ґерди тут, у повільному покійницькому бусі, дорогою до столиці болю. Голос заклинає, у голосі — жодного просвіту надії. То звучало як довге жахливе визнання віри. Вона все собі запам’ятала.

Той, хто не може подарувати людині остаточного позбавлення від болю, той не бог. Тобто ні, не позбавлення від болю. Звільнення від болю.

Той, хто від болю гнеться, спастично стискається, горбить спину, звивається на підлозі від ударів болю, не визнаватиме жодного іншого бога, крім месії Морфіна. Його богом є Сертюрнер, а справжніми апостолами — сумлінні виготовлювачі знеболювальних засобів.

Найневірогіднішою є релігія, що вигадала собі розп’ятого бога для того, щоб примирити людину з болем. Не існує такого примирення! Доктор Тенненбаум майже вигукує це. Постійне виставляння його мук на показ — це знущання з людей. Ти дивись лишень, що з тобою може зробити біль. Твій Бог вигадав біль, ах, який геніальний мудрагель!

Ти думаєш, що на якийсь час забув про нього, проте помножені мільйонні зображення розп'яття буквально прикликають біль у твоє тіло. Ґрюневальд, Ізенгаймський вівтар, надуті жили, вимучене позеленіле тіло. Кожне зображення тортури збуджує спогад про іншу тортуру, можливості болю, про які ти уявлення не мав. Римські цвяхи, вбиті важким молотком, пробивають сухожилля, м’язи, нервові закінчення, і не тільки Сина Божого змушують скавчати і скавуліти від болю. Прибитий до хреста миропомазаник — то велетенський шулерський трюк. Ісус Христос є сином болю, фізичним примиренням з болем. Глянь, він помер від болю за тебе. Задля твого визволення. Визволення від чого? Хіба існує інша свобода за свободу від болю? Ніяких примирень з болем! Ніякої тихої покори, ніякого принизливого прийняття!

Той, хто роками гнеться, стає непримиренним. Він втрачає сенс болю, як і сенс Бога. А по-справжньому божественним завданням було б утихомирення цього болю, приглушення його, я кажу про фізичне, звісно про фізичне, а не духовно-спіритичне. Раз і назавжди скасувати біль — оце було б найліпшим завданням для будь-якого бога, який заслужив би на таке ім’я. Або ж не заслужив би.

Тенненбаума явно розпалював його символ віри. То була його євангелія, радісна звістка про свободу від болю від Сертюрнера. Він не відводив погляду від Ґердиних очей, немов промовляв лише до них.

Цей бог інсталює біль у людських тілах, тому вимагає окупації усіх країн, яка б експортувала біль, переносила його понад кордони. Понад кордони світового болю. Тисячолітня імперія є світовою імперією зболеного тіла. Без нього гестапо було б безпорадним, Ви собі тільки уявіть! Обценьки, якими в підвалах виривали нігті, — це лиш безглузді інструменти, удари в пах — марне витрачання часу. Без імперії болю не існувало б диктатури божої благодаті. Безконечні варіації завдавання болю тільки підтверджують владу катів. Ви розумієте, що я маю на увазі?

Бог-творець прокляв сам себе, вигадавши для тіла біль, зробив це через чистісіньку бездумність. Тільки творіння, що не відає болю, було б шляхетним, чистим винаходом, з гіркотою сказав доктор Тенненбаум. Та Бог такого не створив. Він виявився слабаком. І ось він, біль. Його неможливо зжити зі світу, творець якого, прихопивши всі можливі знеболювальні, просто зник.

Єдиним, хто щоразу воскресає, є біль. Це він — бог, який постійно воскресає в очікуванні свого скасування. Не існує спасителя, хіба що у формі дієвих знеболювальних. О святий Морфіне, благословенний будь серед дарів маку!

Погляд доктора Тенненбаума, метушливий, божевільний, раптом перелякав Ґерду.


Художник, який похитуючись їхав у покійницькому бусі до Парижа, вже не міг розібрати белькотіння доктора Тенненбаума. А от стінки його шлунка ще прислухалися. Невдовзі видно було тільки ворушіння губ, а звуки долинати перестали. Голос доктора зник у далеку Америку.

Сутінова виразка шлунка проклинає Бога. Тільки малярство зможе перебути біль цієї подорожі. Сертюрнер, месія морфіну, винайшов те, що треба. Блокаду болю. Зупинку передачі до основних центрів і контрольних органів, ласкаве, лукаве замовчування болю. Вказівний палець, покладений на вуста. Не переказувати далі, не передавати. От тільки влада його нетривка, якихось дві-три, щонайбільше чотири години, а тоді знову треба кликати месію. Ланґрас всунула Марі-Берт пляшечку з темно-коричневого скла, наповнену розчином. У Шиноні морфіну майже не залишилося. Окупанти конфіскували засоби від болю.

Знаєте, нам тут усього бракує. Вони плюндрують навіть лікарні, згрібають бинти, скальпелі, анестезійні препарати. Нам хіба жебрати йти, бо в нас тут навіть найнеобхіднішого часто бракує. А цим їхні медичні трофеї знадобляться на сході. Ви хіба не слухали взимку радіо? Радіо Londres постійно повідомляло про місто на Волзі, про котел, навіть про капітуляцію. У Росії їх зупинили, розумієте. Як

1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання подорож Сутіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання подорож Сутіна"