Читати книгу - "Холодна Гора"

була зовнішня. Австрійський паспорт гарантував йому принаймні мінімум особливого ставлення. Додатковим чинником на його захист було втручання таких провідних фізиків, як Ейнштейн і Жоліо-Кюрі. Нарешті, за радянсько-фашистською спільною угодою про екстрадицію він був вивезений із країни, яку, в іншому разі, ймовірно, ніколи не зміг би покинути.

Однак самі по собі ці зовнішні обставини не змогли б вберегти його. Здатність протриматися там, де інші ламалися, дало йому особливе поєднання саме таких рис характеру, які потрібні для виживання в подібній ситуації. Величезна фізична й психічна стійкість — риси «Джека-в-коробочці», що дозволили йому швидко відновлювати сили і ледь не нескінченно повертатися на висхідні позиції — як фізично, так і психічно. Надзвичайний здоровий глузд — про що свідчить історія з кресленнями з розділу «Провокатор». Певна товстошкірість і в доброму розумінні нечутливість, поєднані з майже цілковито екстравертним характером, — зверніть увагу на відсутність будь-яких медитативно-споглядальних моментів, будь-яких слідів релігійного чи містичного досвіду, які в інших випадках фактично неуникні під час перебування в одиночному ув’язненні. Невгамовний оптимізм і самозаспокоєння в ситуаціях, коли волосся на голові стає дибки; оте «зі мною не може цього трапитися» — позиція, яка є найнадійнішим джерелом мужності.

Також — невичерпне почуття гумору. Нарешті, безжальна манера відстоювати свою позицію в суперечці і здатність робити це годинами, днями й тижнями, про що я згадував раніше. Це доводило його інквізиторів до божевілля, точнісінько, як раніше іноді доводило його друзів. Його марафонські діалоги зі слідчими пересипані огидно смішними сценами, в яких роздратований офіцер ДПУ вигукує: «Олександре Семеновичу, навіщо ви нас мучите?» Є моменти, коли стає просто-таки шкода тих бідолашних тварюк, що потрапили в діалектичну пастку своєї ж жертви.

Практично всі мої центрально-європейські друзі пережили досвід тих чи інших випробувань у в’язницях або концентраційних таборах.

Однак я не знаю жодного, хто, провівши три роки в лабетах ДПУ і п’ять років під прицілом гестапо, лишився б фізично й морально неушкодженим, а також задоволеним цим найкращим із усіх можливих світів, як Олександр Вайсберг. Коли я вперше побачив його двадцять років тому, до того, як у нас обвалився дах над головою, він мав вигляд успішного бізнесмена. І він досі має вигляд успішного бізнесмена, із заокругленими жестами, який любить теревені у віденських кав’ярнях і жує праліне або ж свій улюблений рахат-лукум.

Це хаотично, розгонисто й стрімко написана чудова книга. Організація матеріалу, з погляду фахівця, — просто жахлива. Оповідь переривається довжелезними екскурсами в минуле чи майбутнє, у найдраматичніший момент автор відволікається на цілу дисертацію про ставлення бухарінської опозиції до радянської розподільчої системи. І все-таки, незважаючи на ці хаотичні відступи, а може, завдяки їм, читач побачить, що книга неухильно опановує ним, зачаровує його все більше й більше і поступово просто-таки збиває з ніг, як потужна каламутна течія, доки врешті читач усвідомить, що став безпосереднім свідком видатної саги нашого часу. Тому що «велика чистка», з її приблизно десятьма мільйонами жертв, була більше, ніж епізодом диктаторського режиму. Це була катастрофа на зразок «чорної смерті», відьомський шабаш людського розуму та перший повномасштабний приклад досі незбагненних руйнувань, яких сучасний деспотизм здатен завдати тілам і душам усіх, хто йому підвладний.

І все-таки це не книга жахів. Вона навіть — і це, можливо, найдивовижніша її риса — не депресивна при читанні. Частково це завдячує мужності й невичерпному оптимізмові автора, які поступово передаються читачеві, частково – шерегу яскравих персонажів, що проходять крізь ув’язнення і кожен із яких має історію, фантастичнішу від історії іншого. Всі вони описані з майстерністю, що рідко трапляється в першій книзі. Дехто з персонажів — як провокатор Романський чи анархіст Айзенберг — це незабутні портрети, що могли б посісти почесне місце у видатних творах літератури. Зібрані разом вони утворюють щось на зразок арабських казок «Тисяча й однієї ночі». Здається, що всі вони приймають свою долю з істинно російською покірністю; здається, що нікого особливо не цікавить, що з ним станеться далі; вони лаються, сперечаються й дискутують у цьому екзотичному пеклі, яке, крізь призму оптимістичного авторського світогляду, часом здається досить затишним місцем для життя. Це дивовижний контраст з пронизливо-високою інтонацією, звичною в книжках про тюрми та концентраційні табори.

Здається, що в загальній картині навіть недоліки книги перетворюються на її переваги. Багатослівність діалогів зі слідчими спершу дратує, але згодом читач потрапляє в тенета цієї гри на психологічне виснаження і занурюється в особливу атмосферу, в якій отримують зізнання. Хаотичні екскурси в минуле й різні відступи додають масштабності та широти загальній панорамі, її типово російській атмосфері. Нестрункість структури — невід’ємна частина російської літературної традиції. Цікаво, що залишилося б від такого шедевра, як «Брати Карамазови», якби його скоротив, підправив і впорядкував честолюбний редактор. Думку про те, що всі справді гарні кухарі готують на неохайних кухнях, здається, цілком можна застосувати й до видатних майстрів епічного мистецтва.

Ще одна непересічна риса цієї книги — поєднання величезної оповідної майстерності з проникливим науковим аналізом. Ці дві якості рідко зустрічаються разом. Методологічний підхід автора походить із його знання точних наук і політичної економії. Висновки, яких він доходить, спостерігаючи навколишні події, — розважливі й оригінальні.

Вони доповнюють досить вичерпну картину машини російського терору.

Особливо вражає система підрахунків, яких Вайсберг дійшов, оцінюючи кількість людей, заарештованих під час «чистки». Це сумний тріумф наукового методу, до якого, незалежно від Вайсберга, дійшли також Бек і Годін — двоє професорів, ув’язнених під час «чистки», — вони досягли приблизно тих же результатів тим самим способом обчислення.

Моя єдина незгода з теоретичними висновками автора стосується останнього розділу книги, де розглядаються основні причини терору, — вони видаються мені дещо однобічними. Читачам, яких особливо цікавить це питання, я б рекомендував стислу й небагатослівну книгу двох вище згаданих авторів — «Російська чистка і отримання зізнань» Ф. Бека і В. Годіна. За одним із цих вигаданих імен стоїть учений, який відіграє важливу роль у цій книзі.

(Примітка перекладача. Згадана Кестлером книга опублікована українською: Штепа К., Гоутерманс Ф. Чистка