BooksUkraine.com » Публіцистика » Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї 📚 - Українською

Читати книгу - "Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї"

131
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї" автора Володимир Лис. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 33
Перейти на сторінку:
таку людину треба негайно обмотати липовим ликом, а на ноги натягти й через кілька хвилин швидко зняти гумові чоботи.

Прикметою смерті од блискавки є бажання людини попрощатися з рідними без видимої причини й відчуття вини перед родиною й тими, кого колись образив, ще за тиждень-два до смерті. Якщо таке з’являється, той чоловік чи жінка в грозу має не йти від дому, а застала гроза в полі – лягати в траву, накриватися зіллям, листом і повикидати все залізне. Так можна спробувати обдурити ту силу, що вже йде до людини.

Кіт знає, коли людина боліє, приходить, тулиться, хворобу мовби собі забирає. У нас казали: потому односить за село й викидає. А мо’, кіт і знає щось таке, що людині ни дано. Перед смертю кіт тулиться, чує, що має одійти людина, що баба в білій рядюжці десь близько ходить, одганяє неї, хоче захистити людину, шкода йому, а сказати ничого ни може. Али ни лякайтеся – од всякої хвороби кіт може врятувати, у нім тая мудрість, що нам ни доступна.

Свербить права рука – до зустрічі, потиску, ліва – до прибутку, хтось щось покладе в руку.

Ніби «горять» щоки, тимчасово, без температури – хтось про тебе говорить, обговорює, вуха «горять» – добре, якщо лоб – дуже добре.

Ніби гуде піч – до чогось підштовхує, нагадує про щось.

Якщо вперше побачив навесні боцюна (лелеку) в польоті – буде дуже щасливим рік, стоїть на гнізді – рік так собі, не вельми вдалий, а якщо сидить вперше побачений – важкий рік, із втратами.

Знайти гроші з першого разу в пиріжках, спечених на Сорок святих (22 березня), – а клали лише у кілька пиріжків (їх, до речі, завжди пекла бабуся) – на щастя, прибуток, знайти просто за другим, третім разом – теж прибуток, але менший, як і удача.

Побитий посуд, особливо череп’яний, – на щастя, фарфоровий («панський», казала бабуся) – на втрату, скляний – до віддаленої удачі.

Не засмічуйте душу

Прокльони завжди були невід’ємною частиною сільського життя, особливо сільського жіноцтва, охочого до сварок, – за межу, що раптом од сусіда почала з’їжджати, за сусідську курку, що забрела в город, за недобре око й чутку, з третьої чи четвертої хати принесену…

Скільки пам’ятаю, бабуся кляла дуже рідко. Дивні то були прокльони. До курей, котрі розгребли грядки:

– А щоб вам чоботиська на ноги повдягало.

До кішки, що до тарілки полізла:

– Киш, окаяна! А щоб до тебе щурисько посватався.

Часом нишком щось кидала на адресу діда, який на неї руку підняв:

– Та хай руки тобі патичками стануть.

Взагалі ж не сприймала бабуся прокльонів. Доньку не раз стримувала й того ж діда:

– І Бога ни боїшся, а чорта кличеш? Прийде й на плечі сяде, то згорбишся.


Кілька її думок:

– Од прокльонів душа в’яне, як стебло од жари.

– Слово, спересердя кинуте, – язик виплюнутий, ни його, ни доброго слова ни найдеш, скіко б не говорила.

– Як проклясти хочеться, вщіпни сибе і раз, і другий, доки сльоза ни з’явиться – вона лихе слово змиє.

– Найліпше хай буде – поклєв і забулося. Щоб ни було так – вороняки літають коло хати й літають, каркають і каркають.

– Хочеться нидобре слово мовити – поклади в рот дрібку солі. Як затрусить – клін виходить з тебе.

– На тибе кленуть – повернися лицем до того боку, куди вітер віє.

– Прокльони ж знімаються, казала бабуся, білою ниткою, довкола голови обв’язаною, на яку сім квіток нанизуються, треба нанизати бажано різних, походиш, так і кожна квітка лихе слово зніме.

– Ще прокльони знімає тепла вода, над якою треба провести громничною свічкою три рази (свічка, освячена й запалена на Громниці, тобто Стрітення, яке святкується 15 лютого. – В. Л.). Можна проказати: «Лихе слово хай обходить, тепле слово припливає, припливає і сідає на місце своє, у душу й губи». Пам’ятаю, бабуся вмочала в ту воду руки, проводила перед обличчям того, кого лікувала, і струшувала руки, мовби проганяла все зло.


Коли ми перебралися в село, пригадую, як сварилися дві наші сусідки. Та прийшла бабуся, стала між ними, повернулася спочатку до одної, потім до другої. І раптом одна з тих, що сварилися, почала сміятися, та все голосніше, аж до сліз. А висміявшись, сказала:

– А за що то ми з тобою сварилися?

І згадалося бабусине: хто проти зла стає – Боже діло робить, хто між двома злами – благодатний.

То були прості поліські жінки, та зло, проявлене у слові, вчила бабуся, з малого починається і великою блекотою проростає. І, до тебе вертаючись, засмічує душу.

Коли хтось із нас, дітлахів, ходив розхристаний, бабуся казала:

– Спинися, закрий душу.

Тому я довго вважав, що душа десь там, поверх грудей, коло горла.

А може, так і є, бо ж поруч серце…

А серце, за наукою бабусі, мусить із душею розмовляти.

Щирими ніжними словами.

Скарби Тучих гір

За кілометрів п’ять-сім од села в лісі знаходяться кілька горбиків, для нашого низовинного Полісся – гір. Називаються вони Тучі гори. З давніх-давен існує легенда, що в тих горах пан чи пани, можливо і знамениті в наших краях графи Браницькі, закопали скарби, як мусили у Європу од царського гніву втікати. Золото, срібло, дорогі речі.

За іншою версією, там ховала награбоване банда розбійників. А як половили їх, то скарби зосталися закопаними.

Хай там як було, та час від часу на моїх односельчан, як і жителів інших сіл, нападала сверблячка – знайти ті скарби. І поодинці, а то й гуртами, озброюючись лопатами та іншим інструментом, скарби шукали, перериваючи нещасні горбики та землю біля них. Нічого не знаходили (ходили чутки, що й знаходили), та спокуса час од часу оживала. Дід Федір якось признався, що в молодості теж ходив шукати. Дуже вже розбагатіти хотілося.


Цікаві вислови бабусі Пелагеї про скарби Тучих гір і багатство в цілому.

– Той, хто скарб знаходив, одразу ставав нещасним, – якось сказала вона. – Бо хотілося йому більше й вертався на те місце. Бо боявся, що гинчі знайдуть. Боявся, що вкрадуть скарб, кожної ночі у вікно йому хтось стукав.

– Шукай скарб ни десь, а поруч сибе. Що нажив – то твій скарб. Більшого у світі нима.

– Багацтво як вода: як ни крізь пальці, то крізь розум витече.

– Сів багач на торбу із золотом, думав – нихто ни вкраде. А миша дірку проробела й сміялася.

– Усе на світі мона купити, кажуть. Може, й мона. І

1 ... 9 10 11 ... 33
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї"