Мілан, 61 повернути собі нестійкий Неаполь, 62 згодом підірвати могутність Венеції, 63 підкорити собі всю Італію, 64 далі заволодіти Фландрією, Брабантом, нарешті, приєднати до свого королівства всю Бургундію, 65 крім того, поширити свою владу на інші народи, на які напасти він уже давно виношує намір. Тут один радить укласти з венеціанцями союз, який має так довго тривати, поки це буде вигідно королю, повідомити їм про свої плани, навіть залишити в них частину здобичі, щоб вимагати її повернення після успішного завершення всіх справ. Другий радить найняти німців, 66 третій - задобрити грішми швейцарців, четвертий вважає, що золотом, немов жертвою, треба умилостивити імператорську величність. 67 У той час коли один вважає за необхідне владнати справи з королем Арагонії 68 і, як запоруку миру, відмовитися від чужого королівства Наваррського, інший намовляє, щоб володаря Кастілії обплутати за допомогою якоїсь обіцянки, породичатися 69 з ним і за велику винагороду перетягнути на свій бік кількох видатних його придворних. Далі надходить черга вирішити найскладніше питання, що постановити в справі Англії. Радять, що, у всякому разі, треба вести з нею переговори про мир, закріпити найміцнішими узами завжди нетривкий союз з нею й про людське око називати англійців друзями, а розглядати їх як ворогів. Тим-то завжди слід, про всяк випадок, тримати напоготові, немов на варті, шотландців, 70 які тільки й чекають слушної нагоди, щоб їх випустили проти англійців, коли ті трохи поворухнуться. Отож треба таємно (робити це явно не дозволяють договори) підтримувати якогось визначного шотландського вигнанця, котрий доводив би, що він має права на англійський трон,- саме у такий спосіб можна вгамовувати ненадійного короля Англії. І тут, підкреслюю, в такій напруженій обстановці, коли стільки видатних людей наввипередки даватимуть свої поради, як вести війну, я, непомітна людина, підведуся й накажу повернути вітрила назад, 71 пораджу залишити Італію, відстоюючи погляд, що треба сидіти вдома, бо одне Французьке королівство занадто велике, щоб ним один чоловік міг добре керувати; і тому, роблю тут висновок, хай король не подумує про приєднання інших країн. Як сприйняли б мої поради? Далі я звернув би їхню увагу на спосіб життя ахорійців 72 - народу, що живе на південний схід від острова утопійців. Ахорійці вели колись війну, щоб здобути для свого короля сусіднє королівство, яке, як він твердив, повинно йому перейти в спадок на підставі стародавніх узів свояцтва. Коли вони нарешті домоглися свого, то побачили, що утримування цього королівства в послуху завдає більше клопоту, ніж його підкорення. Підкорене населення то піднімалось на повстання, то зазнавало нападу ззовні. Через те доводилося увесь час воювати або проти нових підданців, або захищати їх, і ніколи не було змоги розпустити військо. Тим часом країна ахорійців розорялася, гроші пливли за кордон; ахорійцям доводилось проливати кров заради мізерної слави однієї людини, мир від цього не став анітрохи міцнішим, безперервна війна підірвала устої моральності всередині держави, люди знайшли смак у розбійництві, вбивства ставали все зухвалішими; ніхто не поважав законів. А володар, увага якого розривалась на два королівства, не міг приділити достатньої уваги кожному з них. Нарешті ахорійці, бачачи, що цим лихам не буде кінця-краю, скликали народні збори і чемно запропонували своєму королю залишити при собі на власний розсуд одне з двох королівств, бо з двома він не справляється. Доводили, що вони є надто великим народом, щоб ними правив король, поділений надвоє. Адже ніхто не схоче взяти на роботу навіть погонича мулів, якщо буде знати, що він служить одночасно іншому господарю. Ось так цей благодушний володар змушений був задовольнитися старим королівством, передавши недавно завойоване королівство одному з друзів, якого незабаром звідти вигнали.
Отже, якби я довів королю, що всі ці воєнні затії, які з його вини не дають спокою стільком народам, вичерпують його казну, розоряють людей і, нарешті, від будь-якої випадковості можуть піти намарне, якби я порадив йому дбати про успадковане від діда-прадіда королівство, прикрашати його якомога, сприяти його якнайбільшому розквітові, любити своїх підданців і втішатись їхньою взаємною любов'ю, жити з ними одним життям, правити ними м'яко і залишити у спокої інші держави, бо того, що доля дала, йому вистачає і навіть зверх того, що треба,- то скажи, мій Море, як сприйнято було б такі поради?»
«Звичайно, не дуже-то прихильно»,- сказав я. «А тепер,- мовив він,- підемо далі. Уявім собі, що порадники якогось короля разом з ним радяться й думають, якими хитрощами можна було б поповнити казну. Один радить підвищити вартість грошей, коли треба самим платити, а потім знову знизити нижче встановленого рівня, коли треба буде стягувати гроші; в такий спосіб можна виплатити багато, витративши невелику кількість грошей, і за малу суму придбати багато. 73 Інший підказує вдавати, що наближається війна, і під цим приводом увести нові податки, а потім урочисто, з релігійним церемоніалом, укласти мир і тим самим створити для простолюддя враження, що ось, мовляв, благочестивий володар щадить людську кров. 74 Ще інший знаходить стародавні, міллю поточені книги й вишукує в них якісь давно застарілі закони; 75 оскільки ніхто не пам'ятає, коли їх запроваджено, то всі їх порушують. Отже, володар має право поновити накладання штрафів за порушення тих законів, а це становитиме багатюще й разом з тим чесне джерело прибутків, тому що все матиме личину законності.
Інший пропонує видати чимало заборон, встановивши великі штрафи за їхнє порушення, особливо за те, що іде врозріз з інтересами народу; а потім можна поділитися вирученими грішми з тими, на чию шкоду діяли заборони. В такий спосіб володар здобуде прихильність народу і з двох джерел черпатиме прибутки: перше джерело становитимуть грошові штрафи, збирані з тих, кого жадоба наживи заманить у пастку, друге - збори з продажу привілеїв, ціна яких, звісно, буде тим більша, чим кращий буде володар. «Глядіть-но,- скажуть люди,- як наш володар неохоче дарує що-небудь приватним особам, якщо це невигідно народу, і тому підвищує ціну за привілеї». Інший, нарешті, радить королю зобов'язати суддів, щоб вони будь-яку справу вирішували на користь короля; крім того, їх
