Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А сам усе обгортає, обгортає горшка землею, бо дуже розкипілася каша.
А чоловік і питає:
- Що се таке? Як се в тебе каша кипить без вогню?
Хлопець і догадався, що й господар не дуже мудрий, та й каже:
- Отак і кипить! Без вогню... Се такий горщик, що до його не треба вогню, він сам кипить! Тільки його налий водою, засип крупами та скажи: «Кипи, горщику!» - то він і буде кипіти.
- Оце ловка штука! - говорить чоловік.- А де ж ти взяв такого горщика?
- Купив,- каже хлопець,- у одного ворожбита. Коли хоч, тобі продам, бо я собі знов такий самий куплю.
- Та невже? - радіє чоловік.- Продай, братику, з своєї доброї ласки! Скільки ти хочеш за той горщик?
- Е, дядьку, се горщик дорогий! Ти сам бачиш, яка то придоба: чи в дорозі, чи вдома наставив - і кипить тобі! Ні дров, ні клопоту!.. За такий горщик дешево не можна взять!..
- А скільки ж ти хочеш?
- Та дай мені стільки, скільки при тобі грошей єсть.
Подививсь чоловік - у кишені в його три карбованці, що на торзі за смушок уторгував та не встиг у скриню сховать за тим доганянням.
- Невже ж би то за горщик усі три карбованці віддавати?
- А що ж! - каже хлопець.- Се ще й мало! Бо який же горщик!.. Та се вже я так, для тебе впущу, через те, що мені шкода тебе, бо тебе так скривдив якийсь пройдисвіт!
- А окривдив, бодай він так по правді світ сонця бачив!
- Ну, бери горщика, давай уже хоч і три рублі. Буде з мене. Ось тільки кашу виїмо.
Попоїв хлопець каші сам, потім дав і тому чоловікові; далі вийняв горщика, все підгортаючи землі, щоб не видно було жару, та й оддав чоловікові.
Не стішиться чоловік, що такого чарівного горщика придбав! Уже йому й про доганяння того дурисвіта байдуже. «Нехай,- каже,- краще в людей розпитаюся, все одно треба назад вертатися, коли він у той бік погнався. А тим часом зайду таки додому, до жінки: хоч я її й покину, так похвалюся-таки, яку я хорошу річ придбав! Вона збула стільки добра, а я - придбав! Он яку річ! Нехай її заздрість бере, нехай картається!»
Пішов чоловік, а хлопець тоді в чагарі та мерщій на кобилу - й далі погнався, іншими дорогами...
Прийшов чоловік додому. А жінка сидить та плаче, плаче, що чоловік покинув! Зраділа була, як чоловік вернувся, та й знов затужила, як чоловік сказав, що тільки на часину зайшов.
- Ну, вже годі тим часом плакати: ось подивися, яку я собі річ придбав! Отакий і отакий горщик,- каже чоловік.
Слуха жінка та дивується. «Оце,- каже,- штука!»
- Еге! - каже чоловік.- Оце якби ти не така дурна була, то був би й для тебе горщик, на нашому спільному хазяйстві: ну, а тепер вже тільки мені буде, та ще, може, якій людині, бо таки тут мені залишатися не можна! Піду собі від тебе... Хоч мені й шкода тебе - була ти мені до сподоби й жалувала мене - та не можна мені зоставатися з тобою: досада мене бере, та й люде будуть сміятися, що таку дурну жінку маю! Ото тільки покажу тобі горщика, яка в йому снага! Давай води й пшона!
Жінка налила в горщик води, всипала пшона, та все сама собі дивується, як се воно буде, що мовби в тому горщику й нема нічого дивного, мовби він зовсім такий, як і той, що вона на ярмарку купила, а виходить би то, що він не простий, зачарований,- мовляв чоловік. Зітхнула жінка, подає чоловікові того горщика.
Чоловік утішно так усміхається, поставив горщика на стіл, сів на лаві та й каже жінці:
- Ну, сідай і ти, бери й миску, й ложку, пополуднуємо востаннє удвох!
Жінка сіла з ложкою, пильно так дивиться що то буде.
А чоловік і каже:
- Кипи, кипи, горщику, бо хочу їсти!
Стоїть горщик - і не дума кипіти!..
- Кипи, кипи, горщику! Бо вже хочу їсти,- знов проказує чоловік.
Аж нічогісінько!
Чоловік і втретє гукає, не чуть нічого. Як стояв горщик, так і стоїть!
Коли се входить дяк - кумом доводиться їм; подивився на те все та й каже:
- Чого се ви сидите, як турецькі святі? Що се перед вами за страва стоїть?
Почав господар йому розказувать, що отак і так: дожидають, мовляв, поки «чарівний» горщик закипить.
Як нападеться тоді ж дяк на господаря: «Чи ти не дурний, чи ти не скажений? Як-таки ти міг повірити, що горщик сам, без вогню й без жару, закипить? Та тебе ж той пройдисвіт обдурив!..»
А чоловік все дивиться на горщик, все щось потихеньку шепче та дожидає...
Коли се жінка обізвалася:
- Ой, чоловіче! Та се ж, мабуть, тебе той самий пройдисвіт одурив, що й мене, бо я бачу - он де й хрестичок збоку на горщику, той, що я надряпала, як на возі в куми клала, щоб не замішався мій горщик з куминими горщиками!..
- Оце халепа! - проказав чоловік.- А скажи ж мені, який він на вроду, той дурисвіт?
- Та ніби трохи рудуватий, і ніс кривий.
- Так, він і є: рудуватий, і ніс кривий...
Дяк став реготатися, а чоловік усе дивиться на горщик.
- Ну, що ж, чоловіченьку,- каже жінка,- оце ж ти від мене підеш, то вже коли той горщик не варить сам, дай я розпалю в печі та зварю кулешику, щоб ти хоч попоїв зо мною наостанку!
- Е, ні, голубко! - мовив на те чоловік.- Тепер вже я не покину тебе й не піду нікуди, бо виходить, ми з тобою зовсім до пари: обоє рябоє!
КАЗОЧКА ПРО КОРЖИКА
Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже:
-
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка», після закриття браузера.