Читати книгу - "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Господар на якусь мить замислився.
— А чому б і ні? Спробуйте щастя, — сказав він. — З ваших уже не один побував там, може, не одного там застанете. Жона ж у князя з німецького краю, і він радий був би правити нами на німецький лад.
Старий підвівся з каменя.
— Сонце ще не зайшло; у вас добрі ноги? — спитав він. — Ходімо на гору, що он за лісом, звідти далеко видно… З гори я легко покажу вам дорогу… Підете зі мною?
Німець лук і пращу залишив у подвір'ї і, майже беззбройний, завагався.
— Ось так? З голими руками? — спитав він.
— Я ж тут на своїй землі, — байдужим тоном відповів старий, — мене навіть звір поважає. Мені, крім цього, — додав він, виймаючи з-за пазухи ріг, — ніякої зброї не треба. Коли звук його полине лісом, звір впізнає мене.
І вони пішли… Німцеві, не звиклому ходити пішки, важко було встигати за старим. Перед ними відкрилася заросла буйною травою галявинка. Це була вершина гори. Серед широкого, плаского простору підносилась насипана могила, з якої далеко — аж ген, скільки око сягало, — видно було навколишню місцевість. Чудовий і величний краєвид… Віш зупинився і, оглядаючи свою землю, справді почував себе господарем. Генго з зачудуванням і захопленням дивився. на безмежний простір, що лежав біля його ніг. Майже вся долина була покрита лісами. До вуха долинав ледь вловимий глухий шум… Тільки у двох місцях підносилися вгору стовпи сизого диму, не займані і найменшим повівом вітру… На видноколі довгими смугами стелився вечірній туман.
Віш показав німцеві праворуч.
— Он там він живе… Під кінець дня ви легко доїдете туди на своїх конях. Весь час тримайтеся річки, а як минете струмки, що впадають у неї, шукайте броду й переїжджайте на другий берег.
Він хотів ще щось сказати, але раптом вухо його, що звикло вловлювати і сприймати найменший шелест, щось почуло. Він замовк, повернув голову і прислухався.
Тепер і Генго почув якийсь глухий, віддалений тупіт, що, здавалося, наближався. Обличчя у Віша спохмурніло, він рукою показав напрям і спитав:
— Розумієте? А тепер, — додав старий, — ходім; боюсь, чи не викликали ми вовка з лісу. Чую тупіт… Якщо і їде хтось, то це, певно, князеві посіпаки, набридлива зграя; вони ніколи не від'їжджають з порожніми руками. Смерди його й посланці… Чого їдуть? Мабуть, одним їм відомо. Куди? Куди ж, як не до Віша, в якого густий мед стоїть…
Старий повернувся з юнацькою запальністю назад і, майже не дивлячись на німця, попростував униз тією самою дорогою, якою підіймались вони вгору.
Але тепер він рухався швидше; перетнувши ліс, незабаром у просвіті між дерев вони побачили зелений луг; берегом річки кудись поспішало п'ятеро вершників; Генго з цікавістю подивився на них.
Попереду їхав ватажок, а за ним, по два в ряд — четверо інших… Неважко було в першому з них розпізнати старшого: і кінь під ним росліший, і вбрання на ньому краще. Це був кремезний чоловік, з довгим волоссям, що звисало йому на товсту шию. На голові в нього красувалась шапка з білим пером. Одежа його із світлого сукна була обшита червоною тасьмою; збоку, в піхвах, стирчав меч; за спиною висів, підносячись над головою, лук і луб'яний сагайдак для стріл.
Ті, що їхали за ним, тримали в руках сокири; до того ж вони були озброєні луками і пращами, та ще й обвішані саквами… Віш, побачивши вершників, зробився, як ніч, похмурий і, вихопивши з-за пазухи ріг, тричі квапливо, раз по раз, затрубив, даючи знати своїм, що їдуть гості.
Коли пролунав звук рога, вершники прискорили ходу; той, хто їхав попереду, подивився навколо — видно, хотів побачити, хто це сурмить… І ось із берега річки, уздовж якої вони їхали, він помітив Віша, але той відразу ж поспішив навперейми непроханим гостям.
— От гади прокляті! — пробурмотів він, ідучи. — Ненаситні дракони! Князівські посіпаки, бодай би їх грім побив! — І він звернувся до німця — Вам це на руку, бо, мабуть, вас і ваші сакви вони охоче візьмуть із собою, але мене…
По обличчю Генга не можна було зрозуміти, був, він радий чи ні зустрічі з ними.
— Якщо вам, — сказав Генго, — загрожуватиме небезпека, ваша гостинність мене зобов'язує захистити вас.
— Та я й сам себе захищу, як треба буде, — пробурмотів Віш. — їх усього п'ять чоловік, не так уже й страшно, мої хлопці перев'язали б їх в одну мить; але як захочуть помститись, то в городищі їх набереться в десять разів більше.
Вони прискорили ходу.
Князівський слуга, що їхав попереду, зупинив коня, впізнавши старого чи здогадавшись, що це господар. Він і його супутники більше дивилися на німця, ніж на Віша. Здогадувалися, що це чужинець. А чужинець завжди був для них доброю поживою.
Коли наблизилися, старий вклонився смерду, але той і не думав з ним вітатися. Вклонився і Генго і зблід; він відчував, як усі жадібно дивляться на нього.
— Кого це ви, старий, ведете з собою? — спитав смерд. — Чужинець? Звідкіля?
Четверо вершників умить обступили його.
— Я з-за Лаби, купець, мирний собі чоловік і зовсім не чужий… — промовив уже сміливіше Генго, — не чужий, бо не раз бував тут із товаром… Скрізь мене вільно пропускали…
— Знаємо ми цих мирних людей! — вигукнув, сміючися, смерд. — Знаємо… А навіщо вивчаєте дороги в нашім краю, шукаєте бродів по річках, робите зарубки на деревах? Щоб потім повести…
— Це справді мирний чоловік, — поволі озвався Віш. — Дайте йому спокій, я хліб з ним ділив.
— А мені що до цього? — промовив сердито смерд. — Князь суворо забороняє чужинцям швендяти по краю. Він піде з нами.
— Я поїду з вами по добрій волі, милостиві панове, — квапливо промовив Генго, — а коли зустрінуся з князем, він змилується наді мною, бо ж він справедливий… Я тут удвох з хлопчаком… Хіба я що можу зробити погане?
— Зв'язати йому руки! — вигукнув смерд. — А там подивимось…
Як тільки він це промовив, двоє пахолків позіскакували з коней, щоб виконати його наказ. А смерд попростував до двору.
Тут уже стояли челядники й сини, з'явилася на дверях і Яга зі старими слугами, але не було видно жодної з молодших жінок. Почувши звук рога, вони поховалися по закутках і повтікали до лісу, щоб
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський», після закриття браузера.