Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

   Тео повернув голову у мій бік, і ми зустрілись поглядами, але це була лише мить. Не знаю чому, але я поспішила відвести погляд. Хоча – ні, я знаю чому не могла дивитись у вічі Тео, він би побачив, що я ревную, а це обом нам не потрібно. Він не мій, і має право робити все що завгодно, навіть фліртувати з тією довгоногою особою на ім’я Адель.
   Я вибачилась перед чоловіками і поспішила пройти до кухні, де я залишила свій фруктовий фірмовий пиріг. Аромат був надзвичайним, теплим… пряним… він вже сто відсотково спікся. Одягнувши рукавички, я дістала з духової шафи пиріг і поставила його на стіл. Як тільки він вистигне, я прикрашу його цукровою пудрою.
   — Привіт, Лорен. — Я почула солодкий, я б сказала занадто солодкий голос Адель за моєю спиною.
   Обернувшись, я начепила милу посмішку і промовила:
   — Привіт, Адель.
   Вона пройшла до кухні, вільно почуваючись так, наче вона тут господиня, або… колись нею тут була. Ця думка, яка тривала кілька секунд, вколола мене у саме серце. Можливо вони колись зустрічались, а можливо і досі… сплять разом. Біль розлився венами, мене затрусило і стало зовсім не по собі.
   — Ти тут давно?
   — Кілька днів.
   — А скільки плануєш бути тут?
   — Кілька місяців.
   Адель скривилась, але потім, хитро посміхнувшись, торкнулась чашки Тео.
   — Це його улюблена чашка. Вона в нього вже років п’ять. — Я знала чого вона добивається, і їй це вдається. Адель вказувала на те, як вона добре знає Тео і що мені до нього зась.
   — Знаю.
   — Знаєш? — Її брови злетіли до гори.
   — Так, знаю. Проте, я іноді нею користуюсь. — Я високо задерла підборіддя, і таким чином, вивила її з себе.
   — Нічого собі, які привілеї. — Хмикнувши, вона провела пальцем по тій стороні, де був слід від моєї помади. — Але, ж ти лише тут на кілька місяців,… тож він і проявляє свою гостинність таким чином.
   — Адель, ти любиш фруктові пироги?
   Вона подивилася на мене так, наче у мене не всі вдома. Моє запитання заскочило її зненацька.
   — Я не їм таке. Ти б могла зрозуміти. Моя фігура цьому доказ.
   — Співчуваю, що ти не їси такого. А я собі можу дозволити все і навіть більше… — я посміхнувшись, додала: — навіть пити з чашки Тео.
   Адель реально закипіла, і невдоволено хмикнувши, подивилась на мене.
   — Це ненадовго. Ти лише гостя в цьому будинку.
   — Ти теж, Адель.
   — Лорен, я знаю, що він не зможе поїхати звідси – тож у тебе немає шансів. — Прямо заявила вона.
   — Час покаже.
   — Не будь занадто самовпевненою. Буде боляче падати.
   — Ти це знаєш з власного досвіду?
   — Лорен… Лорен… Я тут залишусь, а ти?
   — Час покаже. — Я посміхнулась, і діставши з шафки цукрову пудру, почала ігнорувати присутність Адель. Хоча мені було надзвичайно боляче від її слів, я намагалася триматися. І видно мені це вдалося. Вона розвернулась і пішла геть, залишаючи мене саму.
   Я поставила цукрову пудру та ситечко, і спершись об стіл, важко видихнула. Емоції переповнювали мене. Адель була права, я поїду, а вона залишиться з ним. А ще, вона знає про нього те, що не знаю я і це дає їй право бути такою впевненою. Я тут лише гостя. Лише гостя.
   Почувши кроки, я зітхнула. Невже знову вона? Обернувшись, я побачила Тео, який був занадто схвильованим.
   — Я вже йду. Тільки пиріг прикрашу і…
   — Що вона тобі говорила? — Різко запитав Тео.
   — Нічого такого… е-е-е… просто знайомились. — Якщо так можна це назвати? Знайомство з «піраньєю».
   — А чесно?
   — Тео, ти хочеш запитати щось конкретне? — Дивлячись йому у вічі, я трималась з останніх сил, щоб не розревітись.
   — Я… просто… знаючи її характер…
   — Вона просто прямолінійна, знає що і кого хоче,… і дуже добре знає, що подобається тобі,… з якої чашки ти п’єш,… і що я – лише гостя. І вона права. Так воно і є. — Я глитнула клубок в горлі, і взяла до рук пиріг, який встигла присипати пудрою. В цю ж мить, я поспішила покинути маленьке приміщення, де я нарешті зрозуміла, хто я тут така. Я лише гостя.
   — Сhérie… Зачекай!
   Я не зупинилась, а навіщо? Я не могла дивитись йому у вічі, бо знала, що розплачусь. Краще було піти до гостей і намагатися провести гарно час. Не знаю чи вийде, але я намагатимусь.
   Коли я сіла за столик і поставила пиріг, чоловіки хвалили та вигукували французькі словечка, які демонстрували їхній захват. Ці французи вміють зробити так, щоб жінка почувалася королевою всесвіту.
   Приємно.
   Тео вийшов з будинку, і всівшись за столик, свердлив мене очима. Він був невдоволений.
   А я що, на його думку, задоволена? Він навіть не сказав, що вона буде тут… і що, можливо, він з нею спав… чи спить і досі. Трясця! Мною знову пройшла хвиля ревнощів. Нудота підступила до горла, коли я подумала, як він торкається її, що вони разом у ліжку. Мені треба було впоратися зі своїми емоціями, та зробити все можливе, для того, щоб ніхто не здогадався, про мої справжні почуття.
   Тео взявся за пляшку та почав розливати вино, доки всі інші накладали собі на тарілки салати, м’ясо та сири. Я теж поклала собі всього потроху і механічно попіклувалась про Тео, поклавши йому салат та м’ясо. Наші очі зустрілись, коли до мене дійшло, що я роблю, а він це помітив. Тео широко посміхнувся, виказуючи, як йому приємно, доказом цього була ямочка на щоці. Я почервоніла і відвела погляд.
   — Belle, ти неймовірно виглядаєш. — Стефан узяв мою руку в свою і поцілував пальчики.
   — Merci. — Посміхнувшись йому, я бачила боковим зором, як щойно задоволений Тео, змінив гримасу на невдоволення чистої води.
   — Стефан, як давно ти був Paris*? — Тео начепив виделкою м’ясо з такою силою, що я гадала він розіб’є тарілку.
   — Три дні тому. — Стефан перевів погляд з Тео на мене. — О, belle, тобі треба побачити Paris! Ти там була?
   — Ні. — Похитавши головою, я повільно забрала свою руку з мертвої хватки красунчика Стефана.
   — Я запрошую тебе. У мене там maison**.
   — У нього там будинок. — Переклав для мене Тео слова Стефана, з невдоволеним виразом на обличчі.
   — Дякую за запрошення. — Чемно та з милою посмішкою я подивилась на Стефана.
   — Belle, я покажу тобі прекрасні місця… і…
   Тео перебив його і промовив до мене.
   — Лорен, можна тебе на хвилинку?
   Він встав і допоміг це ж саме зробити мені. Опинившись в будинку, він невдоволено видихнув.
   — Що таке?
   — Ти фліртуєш зі Стефаном?
   — Що?! Ти реально про це запитуєш? — У мене очі на чоло полізли.
   — А хіба ні? Він же зараз купуватиме вам квитки до Paris. — Нервово говорив він, при цьому жестикулюючи.
   — О, а ти трішки забув сказати про те, що ми очікуємо не лише Стефана та Марселя, а ще й Адель.
   — Я не знав, що вона прийде. — Спокійніше мовив він.
   — Тобі не здається, що ця розмова дивна?
   — Ні.
   — А мені так. Немає, що обговорювати. Я не фліртую з твоїм другом і не збираюсь тут заводити будь-яких романів. Тож можеш не хвилюватись. — Я бачила, як він стримується щоб не показати справжніх, вибухових емоцій.
   — Лорен, я… і Адель…
   — Тео, ви дорослі люди… вона красуня… тож…
   — Зараз переді мною, найпрекрасніша жінка, яка захопила всі мої думки…
   — Тео, не треба… я поїду. Не треба все ускладнювати.
   Він важко видихнув.
   — Так, ти права. Désolé, ma chérie*.
   — Пішли до гостей, не гарно, що ми їх полишили. Візьми щось… не повертаймося з порожніми руками…
   Тео взяв кошик з фруктами і ми вийшли на двір. Доки всі розмовляли, пригощались та пили вино, я поринала думками до слів Тео: «Зараз переді мною найпрекрасніша жінка, яка захопила всі мої думки». Я знову і знову прокручувала почуте і моя душа парила десь над хмарами. Знати, що я йому подобаюсь, - це неймовірне почуття. Почуття – взаємності, це так прекрасно.
——————————————  
*Пари́ж (фр. Paris) -столиця Франції, адміністративний центр регіону Іль-де-Франс. Окремий департамент Франції. Розташований на річці Сена.
*Будинок (франц.)
*Вибач, мила (франц.)