Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

На останній день зазначеного терміну повинна Свирянка обрати одного, або в крайньому випадку двох, які зможуть її жагу любовну подужати (тут Стьопка відкинула ложку, зрозумівши, що апетит зник остаточно) і з'єднатися з обранцем! Тоді вся міць предків прийде до неї і обряд буде завершено!»

-Т-а-а-к... - протягла Степанія, - питання є... Виходить, що я ще не справжня Плетуха?

-Справжня-справжнісінька!

-А  ти ж кажеш, що тільки опісля, як його… з'єднання з обранцем через сто один день...

-Так це вся-я-я силушка! Крихти в тебе вже є! Хоч зараз твори!

-А що означає, що наречений, - або в крайньому випадку два! - зможуть жагу любовну подужати?!

-Так цеє... ти ж володарка любові, тобі належить вогнем пристрасті горіти! Не кожен чоловік таке витримає...

-Та нема в мене тієї пристрасті ... - почервоніла Степанія, - нездатна я... Помилочка сталась…

-Як це? - здивувалася Лукерія.

-Та чоловік мій говорив... холодна я і не пристрасна... - відповіла і ще яскравіше почервоніла.

-Пф! Не для смердючих пацюків наші квіточки квітнуть! - фиркнула охоронниця, - у тебе зараз аж очі світяться, та тіло горить вогнем! Думаєш, чого сьогоднішні ратні гості на тебе так відреагували? Ходи, глянь у дзеркало.

«Рудий да рябий народ самий дорогий»

            Стьопка слухняно пішла до старої дідової кімнати, де на стіні висіло велике дзеркало. Звідти на неї подивилося щось… Щось страшне.

            Вона спершу навіть відсахнулася. Руде волосся кошлатими кучерями стирчало на різні боки, косметика розмазалася, перетворившись на синьо-чорні плями під очима. «Опудало! А не фатальна спокусниця!»

            Але як до очей придивилась, побачила що справді горять вони вогнем якимось: один синім, а інший зеленим!

-Лукеріє, а з волоссям що? – у священному жаху запитала жінка, - зроду в мене не було ні кольору такого, ні кучерявості...

-Звикай! Далі ще буде... - загадково відповіла охоронниця, - Свирянки споконвіку діви прекрасні...

-Прекрасні, кажеш? А може у мене ще й дупа зникне, та груди з'являться? – Стьопка зазирнула під ковдру, але начебто всі тілеса були на місці і без змін.

-Не все одразу... не все одразу...

Роздивляючи нове обличчя, Стьопка зрозуміла, що вже дуже давно хоче відвідати «зручності».

- Лукерія! А де б мені помитися і у туалет сходити?

-Рукомийник на кухні. А вбиральня де була, там і зараз… — Степанія скривилася.

-А як мені повністю помитися?

-А ти коли забруднитися встигла?

-Лукерія! Мені в душу треба! - суворо промовила Степанія, - це без варіантів!

-Так лазні не топлені...

-Тьху! Селуха! - з досадою пробурчала Степанія і почала натягати на себе вчорашні джинси та светр.

Біля вхідних дверей на неї чекав сюрприз, в особі того самого дільничного Тихого. Він якраз заніс руку, щоб постукати, та так і  завмер.

            Степаня швиденько очі до підлоги опустила, злякавшись, щоб пристрасть вогненна на неї не наскочила.

-Ви до мене?! – запитала, і мабуть досада в голосі прозвучала, тому що дільничний відразу почав виправдовуватися:

-Вибачте, що набридаю, я всього на одну хвилину! Обов'язок вимагає, я не можу не…

-Так-так, - змилостивилася господиня, а сама відчула - знову накатує! - що там у вас? - а сама коситься, на що завгодно дивиться, та тільки не у вічі. Та окрім очей у чоловіка було на що подивитися: високий, широкоплечий, волосся та брови чорні, шкіра смуглява, на цигана чимось схожий. Тільки прикро, занадто молодий, років двадцять п'ять, від сили двадцять сім. «Ні, цей, напевно, не суджений, замолодий для мене…»

-Ви, господиня цього будинку? – і наче запитання просте, та чогось у Стьопки трохи спина впріла від першої ж фрази.

-Я… - на щастя природні потреби все ж таки пересилювали магнетизм дільничного, або правило «не дивись у очі» все ж таки діяло.

-Не могли б ви знайти час познайомитись? За обов'язком служби я маю знати усіх мешканців села… - а сам і комір поправив і кашкет, потім навіщось фірмову куртку розстебнув.

-Могла б! Ось тільки, якщо дозволите, не зараз! - природа кликала Степанію вже далеко не пошепки, вона навіть танцювати на порозі почала.

-Так! Безперечно! Я зайду іншим разом! Скажіть, коли зручно? - а сам все в очі зазирнути намагається.

-Завтра! Годині о дванадцятій, підійде? – випалила.

-Чудово! Гарного вам дня! -  попрощався та неохоче пішов з порога.