Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Та ти! Та я! А загалом, що це було? - здулася Стьопка, - і справді, ледь не потягла…

-Випий-но, води студеної, остигни! - на столі з'явився кухоль емальований  з надбитим боком, - та поговоримо...

Степанія випила води і справді охолола. Можливість мислити повернулася, та руки тремтіти перестали. Але спогади дивного обожнювання чужих чоловіків нікуди не поділися.

-Розповідай, Лукерія, що за любовні марення на мене найшли? Чи не від дідової настоянки?

-Який там... Почалося... - зітхнула Лукерія, - не повернути назад...

-Так, прошу без прелюдій, будь ласкава! Коротко і про головне!

-Ти, Степаніє, відтепер наречена вільна... Я попереджала, що мужики липнути почнуть...

-Ти казала, що вони липнути будуть, а не я їм на шию кидатись!

-Так це не назавжди... Всього на сто одну ніченьку... - мляво промовила Лукерія, немов зізнаватись побоювалася, - ось якщо б ти незайманою була, то легше б пройшло, а так...

-Ой, темниш! - прикрикнула Стьопка, - головне розповідай!

-А не пустишся навтіки? Чи не покинеш нас, сирих та убогих? - і жалібно застогнала.

-Ти Лукерія, та ще акторка! - фиркнула Стьопка, - то стурбованою самкою обзиваєш, то плачеш про сирих і убогих.

-Я остудити тебе хотіла! Якби не я, гріховничала б зараз з одним, а то й з обома відразу! –засперечалася охоронниця.

-З обома?! - у Стьопки аж мову відняло, - та ти що?!

-Угу... сила Свирянки, це тобі не вино з бульбашками…

-Все, Лукерія, не зволікай, викладай як є! Відчуваю, байка про Плетуху Щастя найбезневинніша була, так?

«Не хвалися від'їздом, а хвалися приїздом»

-Обіцяй не покинути! - уперлася Лукерія, - загинемо ми без тебе!

-Обіцяю не покинути, - погодилася Стьопка вимучено, - розповідай!

-Присягнись! - настоювала Лукерія.

-Та як тобі присягнутися?

            На столі раптом книжка стара з'явилася, товста, пошарпана і пилом запорошена.

-Руку клади і слова заповітні кажи!

            Степанія з побоюванням поклала руку на фоліант і швидко промовила:

-Клянуся не залишати сирих та убогих охоронців Дому! - і хотіла було вже руку назад відібрати, та тільки не вийшло. Руку ніби в лещатах затиснуло, а хату труснуло так, що у жінки зуби клацнули і звідкись зверху пролунало кілька різних голосів, серед яких вона впізнала і голос Лукерії і Єгорича:

-Беремо клятву Складалію і у відповідь присягаємося: берегти, щадити, дорожити, боронити! Наша сила – твоя сила! Твоя сила – наша сила! Навіки і до кінця!

            Руку пронизав гострий біль. Степанія ойкнула, руку відірвала. На обкладинці книги залишився пильний відбиток її долоні з кривавою плямою посередині, а потім книга просто зникла.

-Прям, як оженили... - розгублено простягла вона, - навіки і до кінця… - і тут підлога під ногами ще раз здригнулася, та так, що жінка впала разом з табуретом.

-Мовчи ти вже! - зашикала Лукерія, - а то слів до клятви додаєш!

            Степаня злякано завмерла, не те що говорити, поворушитися не рішаючись. Хвилини через три Лукерія скомандувала:

-Вставай, усе!

            Степанія підвелася, потерла забитий бік і обережно присіла на табурет.

-А чим це мене вкололи? Немає чим продезінфікувати? Книжка ваша брудна була, ще зараза якась потрапить…

-Зараз до зарази ... - не залишилася в боргу Лукерія, - ти як, слухати будеш?

-А пожерти даси?

            На пізній сніданок охоронниця частувала господарку домашнім сиром та свіжим молоком.

-Дякую! - зраділа Стьопка такій ввічливості, -  розповідай!

-Слухай... - і ось що розповіла охоронниця:

            «Щоб вступити в силу кожна Свирянка має пройти через винятковий ритуал.

Даровано долею їй сім наречених і обрати з них вона повинна одного єдиного, у крайньому випадку двох! (на цьому місці Степанія ледь не вдавилася сиром).

Семеро гідних чоловіків прийдуть на поріг її Дому і чистими будуть їх помисли та бажання. Будуть вони гарно залицятися, на руках носитимуть, порошинки здуватимуть. Свирянка повинна відповідати їм тим самим, бути привітною, дари приймати, частувати.

Обряд триватиме сто один день. В цей час суворо забороняється вступати у дошлюбні стосунки, інакше дар щезне, не у той бік піде. Сили застерігають: довго в очі нареченому задивлятися не можна, бо від раптової страсті розум запаморочиться і тоді не оминути лиха!