Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

себе дурити, мій пишномовний татку! З дитинства ви виховували її як чоловіка, а тепер дивуєтеся, що вона зваблює жінок? Звідки, по-вашому, в неї така невтамовна жага знань, така одержимість змінити порядок речей? Від ненормальності, батьку! У божевільних існує потреба перебудувати світовий порядок так, щоб він відповідав їхньому особливому баченню світового порядку. Що більше вона скандалитиме, то більше нас тавруватимуть і то швидше ми здамося.

АКСЕЛЬ (серйозно): Не треба перебільшень.

ЙОГАН: Коханець став перлиною. Видалимо виразку з раковини.

АКСЕЛЬ: Я не знаю!

ЙОГАН: Чекатимемо, доки дами носитимуть ширінку, а джентльмени стануть євнухами?

АКСЕЛЬ: Я не знаю!

ЙОГАН: Коли потрібно звільнитися від черв’яка в яблуку?

Силуети Ебби і Христини бігають у сутінках, перевдягнуті в молодиків. Вони з’являються і щезають під вибухи сміху. Пауза. Ебба робить масаж плеча Христини.

ХРИСТИНА: Ебба? Так тебе звати? Ніжна Ебба. Це так тебе пестить Якоб? Я зроблю з нього лицаря.

ЕББА: З Якоба?

ХРИСТИНА: Так, і лише тому, що навчив тебе так добре пестити. (Пауза.) Читай іще. Твій голос... Знову твій голос.

ЕББА (читає книжку Нінон): «Щоб зберегти кохання, потрібно давати йому змогу бажати щодня і потрібно дозволяти йому дещо нове завтра. Не витрачайте в один день усе, що може підтримувати смак, який ви заохочували».

ЙОГАН (читає в стороні): «Їй відрізають волосся. Її голову поливають пекучим спиртом. Підпалюють. Її волосся згоряє до коренів».

ЕББА (читає далі): «Урізноманітнюйте задоволення, отримуйте благословення мінливістю».

ЙОГАН (читає далі): «Потім їй у спину заганяють гаки і прив’язують до них мотузки...»

ХРИСТИНА: Завтра в тронній залі перед усім двором ти сидітимеш праворуч від мене!

АКСЕЛЬ (серйозно): Зроби якнайшвидше так, щоб графині Шпарре не стало при дворі.

Вони виходять. Гучний стук у двері. Сутінки. Йоган перед Ерікою. Пауза. Темно. Еріка виходить із темряви.

ЕРІКА (до публіки): Королева була такою радісною і щасливою. Такою вона буває вряди-годи. Вона сміялася. Я згадую, як вони обидві загубились у творах Ніно де Ланкло. Вони домовлялись, як з’являться разом при дворі. Між двох фраз графиня була, і тут її не стало. Постукали у двері. «Гонець. Надзвичайно важливо. Графиня Шпарре повинна прибути до узголів’я вмираючого». Мені наказано було сказати королеві таке: «Гонець. Від сім’ї. Терміново». Не попрощавшись і не сказавши їй «до побачення», графиня Шпарре залишила королеву.

ЙОГАН (пестить волосся Ебби): Ваш голос. Знову ваш голос.

ЕББА (налякана, з книжкою в руках): «Потім їй у спину заганяють гаки. Прив’язують до них мотузки. Підвішують її до стелі на три чи чотири години. Потім опускають її на землю. Їй вкорочують пальці, наступаючи на них важкими чобітьми. Вона втрачає свідомість. (Йоган перегортає сторінку.) Назавтра... (Йоган розважається, граючи на кришталевій склянці, звук стає дедалі пронизливішим.) Її кладуть голою на дибу. Розпікають лезо. Кладуть їй на живіт і починають писати».

Третя дія

1. Біля палацу Уппсала

КАРЛ ҐУСТАВ (сам-один): Десять днів! Десять днів, як Христина не показується при дворі. Десять днів, як вона зачинилася в своїх покоях. Вона не виносить жодного шуму, жодних розмов обслуги. Ні співів, ні псалмів. У погляді придворних дам переляк. Ні декретів. Ні законів. Вона навіть не підписала наказ про моє вигнання. Держава паралізована. (Раптом.) Я чую її крик. Я єдиний, хто його чує. Кажуть, посеред ночі вона виходить і їздить верхи аж до вранішньої зорі. Нічна сорочка — єдине її вбрання. Кажуть, вона вдарила пажа, який подивився на неї співчутливо. А ще кажуть, вона палить книжки, свої улюблені. Кажуть, вона закохалася.

Мир робить із нас божевільних! Сьогодні вранці забили двісті коней з королівської кавалерії. Чистокровних. Тих, які були на фронті. Зайві! Задорого годувати! Гордість нашої армії — у годівницю бідноті! Наша броня йде на переплавку. З неї роблять нічні горщики! Ми знищуємо ведмедів! Справжня бійня. Треба ж у когось стріляти. Жоден солдат не вправляється з мечем. Всі вправляються з чарами. Блиск наших подвигів блідне в ритмі спорожніння барил. Мир робить із нас божевільних! Ми не звикли до часу, часу, який складається з хвилин і годин, і ще менше до часу, в якому панує почуття, сміх і плач.

Я впевнений, це її крик. Більш здушений, ніж інші.

Це мене, мене ти кохаєш.

Я знаю, що ти не знаєш, як мені це виказати, я знаю, що цей розлад спровокований почуттям, яке тебе лякає!

Я кохаю тебе!

Я кохаю тебе!

Я кохаю тебе!

Я й сам не знаю, як зменшити цю пристрасть. Я не знаю ні способу, ні заклинань. Я кохаю тебе за твоє волосся! Я кохаю тебе за твої очі! Я кохаю тебе за твої губи! Я кохаю тебе за твої стегна! Я кохаю тебе за твоє плече! Я кажу «ніжна моя». Я хочу твої груди! Я кажу тобі «вродлива моя», а думаю «відкрий свої стегна». Я шепчу «богиня».

Моя дівчинка-король! Моя маленька дівчинка-король!

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (сидить у кріслі на колесах, яке штовхає Альбінос): То тільки поезія! Нестерпно! У мене нема супроводу, щоб повернутись у власне обійстя. Моя донька не підписала розпорядження. Немає нікого, хто б опікувався мною. Я огидно тхну. В моє доньки немає серця.

КАРЛ ҐУСТАВ: Я зробив непоправну помилку, коли попросив вас утрутитися на мою користь.

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Вона врешті решт одружиться зі спадкоємцем данської корони! Малому лише два роки! Їй ще довго не доведеться віддаватися йому, а коли він досягне відповідного віку і побачить її, то в нього зникне будь-яке бажання.

КАРЛ ҐУСТАВ: Ви зла.

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Мій бідолашний племіннику. Лише дурні не можуть збагнути задоволення бути злим.

КАРЛ ҐУСТАВ: У вас немає ні честі, ні порядності.

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Зате у мене є елегантність і гарні манери.

КАРЛ ҐУСТАВ: Невже?

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: А ще у мене є доброта і великодушність.

КАРЛ ҐУСТАВ: І де вони?

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (вказує на свого Альбіноса): Він їх охороняє.

КАРЛ ҐУСТАВ (знущально): Дурні забобони щодо альбіносів!

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: За легендою, той, хто у змові з альбіносом, звільняється від сором’язливості, яку накладають чесноти.

КАРЛ ҐУСТАВ: І скільки ж альбіносів вам було потрібно, щоб холоднокровно скинути власну доньку зі сходів?

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Вона хоче миру для країни! Отак! Ми наживатимемося на війнах інших. Ми надаватимемо світові все необхідне для взаємознищення! І тоді, жахливо мирні і жахливо багаті, ми зосередимося на красному мистецтві та навчанні прекрасного.

КАРЛ ҐУСТАВ: Якщо я Божою милістю зійду на трон, я накажу вас повісити разом із вашими чеснотами. Мені треба випити склянку, ні ціле барило!

Карл Ґустав