Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одягнувшись, виходжу на вулицю. Він чекає біля темно-сірого авто класу люкс. На капоті наша кава. У голові крутяться думки про побачення з викладачем, від чого хвилювання стає ще нав’язливішим.
— Забув, де чия, — подає мені один зі стаканів. Одразу роблю ковток, бо в горлі пересохло. Такого дивного навчального дня у мене не було за всі п’ять років.
— Ой, — кривлюся від гіркоти.
— Переплутав, — усміхається, передаючи інший стакан. Я сьогодні була на додатковому занятті з красунчиком викладачем, пила каву з його стакана і буду їхати в його авто. Це взагалі насправді відбувається? — Поїхали, відчиняє дверцята, щоб сісти.
Мовчки сідаю і пристібаю пасок безпеки. Слів немає, бо я в принципі не розумію, про що можна говорити з викладачем. Хіба про погоду, однак краще утриматись.
— З якого міста приїхала? — питає, рушаючи.
— Кам’янське.
— Це ж наче недалеко? Чому вирішила жити у гуртожитку?
— Так зручніше. І компанія завжди поряд. — А ви… З Дніпра? — не знаю, чи доречно ставити таке питання. Але ж він поставив. Хоча, він же куратор. Ну… Начебто.
— Так. Народився, виріс, вчився, працюю. Був на практиці за кордоном, деякий час жив там. Планую повернутись і спробувати якось жити на дві країни.
— Класно, — промовляю тихо. — Як почувається Михайло Костянтинович?
— Поки складно, але він вибереться, — відповідає серйозно.
— Передавайте вітання. Ну… Від групи.
— Добре, передам. Від групи, — звертає на мене погляд.
Зупиняє мені неподалік гуртожитку. Дві хвилини і я вдома. Можна було за десять повільно прогулятись, але їхати було приємніше. З ним було приємніше.
— Дякую, — коротко дивлюсь на нього й виходжу. — До побачення.
— До побачення, Сашо, — звучить у спину.
До кімнати підіймаюся у дивному стані. Перед очима все чітко, а у голові — суцільна плутанина.
— О, тебе вже звільнили з рабства? — реагує на мою появу Ліза.
— Так, — кидаю сумку на стілець й знімаю куртку. — Де Аліна?
— Юра забрав. У когось сьогодні буде гаряча ніч, — усміхається. — Суп будеш?
— Ні, не хочу їсти. Я каву пила, — виходить якось радісно. Хоча, так воно і є. Мені зараз співати хочеться, але про це я нікому не скажу.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час кохати, Ерін Кас », після закриття браузера.