Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

А надвечір знову підіймається температура. Невисока, відчуваю не більше тридцяти восьми, але все ж таки неприємна.

Белі рветься покликати лікаря. Я грізно шикаю на неї й наказую принести чайник з кип'яченою водою та будь-який трав'яний збір, краще з гілочок та листя ожини й малини.

Служниця тут же кидається виконувати моє доручення, а я знесилена відкидаюся на подушку. Зрозуміло, що інфлюенца не відступила, хоч пік ​​минув. Сподіваємося, що організм Касії, тобто мій, через молодість впорався з вірусом і заробив собі імунітет. Нині головне допомогти йому.

Касія померла, але, зважаючи на все, не від хвороби, хоча її оточення намагалося досягти саме такого результату. Можливо, справа була в спадковій магії. Магії, яка має тепер перейти до мене. А чи перейде? Адже душа в мене зовсім інша. Може здібності залежать тільки від фізіологічних показників тіла?

Втомлено прикриваю очі, відчуваючи, як від напруги у скронях починає пульсувати біль. Гаразд…. З цим розберуся пізніше… На здорову голову. Зараз у мене таке відчуття, що вона розколюється на дрібні шматочки, тіло все ломить, викручує, і ниють суглоби. Загалом звичайні симптоми грипу. Потрібно просто перетерпіти. Хоча, я б не вагаючись зараз пів життя віддала за таблетку знеболювального та нормальне жарознижувальне.

Двері, рипнувши, пропускають усередину Белі. Вона тягне великий блискучий начищений чайник, розважливо обмотавши ручку якоюсь ганчіркою, щоб не обпектися.

― Леді Касія! Леді! ― тихо шепоче вона.

Повільно підводжу голову, намагаючись не робити різких рухів.

― Тебе хтось бачив? ― похмуро питаю.

Зовсім не хотілося б, щоб зараз у кімнату ввалилися доброзичливці в особі кровожерливого лікаря, і тим більше лорда Каора.

― Ні, ― заспокоює Беллі, ставлячи чайник на невелику підставку біля каміна.

― От і чудово, ― тихо бурчу і обережно підводжуся на ліжку. ― Трави принесла?

― Так, ось вони, ― слухняно витягає з-за пазухи полотняний мішечок. Мабуть, мені подобається така запопадливість. Але... Чому ця мила служниця не поспішала допомагати мені раніше. Відчуваю ― треба тримати вуха насторожі. Розслаблятися поки рано. Немає в мене тут ні друзів, ні тих, хто співчуває, ні близьких. Потрібно розраховувати лише на себе.

― Залий їх окропом. І все, ― так само уривчасто наказую.

Може, якби мова легко згадувалася, я б постаралася зробити тон м'якшим, схожим на той, якими спілкувалася Касія. Але мені досі важко говорити, хоча прогрес у мові є чималим. ― І Белі. Мовчи, про те, що зі мною ― грізно додаю. ― Чула? Нікому жодного слова.

Дівчина часто-часто киває. Її локони, що вибилися з зачіски, підстрибують навколо обличчя як пружинки.

― І лікареві не кажи. І лорду Каору, ― з натиском додаю.

Кивки повторюються по новому колу. І Белі береться заливати окропом висипані в глечик трави.

Насправді непогано було б ці трави настояти на водяній бані, але й так зійде. Головне випити гарячого. Малина має просто дивовижний потогінний ефект. Температура має знизитись миттєво.

Через хвилин п'ятнадцять до рук мені нарешті потрапляє жаданий чай. Я обережно сьорбаю гарячий напій, намагаючись не дивитися нам служницю. І так видно, що її лякає нова Касія. Зате хоч питання не ставить. А так все списати можна на хворобу і магію, що прокидається. Втім, наскільки я зрозуміла зі спогадів, Касія була молоденькою та наївною, але аж ніяк не дурепою. І зрозуміти, що її недбалим ставленням намагалися вбити, вона могла. Звідси й агресивність на навколишніх, і різкий тон, і холодність. Уявляю, як було б їй справді прийти до тями й дізнатися, що всі, хто її оточував, зрадили.

Це я ще відсторонено ставлюся, все ж таки ці люди мені не знайомі і абсолютно байдужі. А Касія змалку з ними жила. Бідна дитина. Ще й сластолюбець цей старий підкочує.

Тепер я пригадую, що лорд Каор дійсно певний час дуже часто у нас бував, задаровував мене, Касію, подарунками, іграшками та солодощами. І я, правда, забула про підслухану розмову, і по-дитячому полюбила цього красивого і сильного чоловіка. Навіть у запалі цієї самої любові заявила, що він мій наречений. А якось і подарунки, і візити припинилися. Лорда Каора останній раз я бачила, коли мені минуло сім років, на своїх іменинах. А тепер ось знову з'явився як опікун. Невже батько справді мене йому віддав?

Ось не віриться, і все тут. Ніяк не віриться.

Роздумуючи над цим, не одразу помічаю, що стає спекотно. Полотняна сорочка неприємно липне до спини.

― Белі! ― гукаю служницю, що дрімає біля каміна.

Дівчина, схропнувши, різко смикається і випрямляється на стільці.

― Жар спав. Допоможи переодягтися, ― наказую, вже майже дрімаючи. Не вистачало ще замерзнути через вологий одяг і знову злягти з цією заразою.

Служниця, порившись у скринях, швидко знаходить чисте вбрання і вправно перевдягає мене. Кімната прогрілася остаточно, і мені цілком вистачає однієї сорочки, правда з м'якої теплої байкової тканини.

― Я вам тут ще цеглину нагріла, ― тихо шепоче. І, обгорнувши її тканиною, спритно підкладає мені в ноги.

― Дякую, ― сонно шепочу, з насолодою відчуваючи, як приємне тепло охоплює ступні.

Очі самі собою заплющуються і я знову поринаю в сон.