Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло декілька днів як Ельза не бачила Тео. Після останньої розмови він не приїжджав до її поселення. Та відверто кажучи вовчицю це не засмучувало. Думати про Тео - останнє, що вона може. Рани Ельзи вже повністю зажили, тому вона останніми днями поринулася в роботу з головою аби відігнати думки про Лайзо.
Двері кабінету відчинилися, скрип привернув увагу дівчини до непроханого гостя, який стояв на порозі.
– Чого тобі? – сказала Ельза повернувши голову назад до екрана ноутбука та продовжувала щось друкувати в ньому. – Так і будеш стояти на проході чи все ж таки присядеш? – дівчина сказала це не відводячи погляду від монітора, лише вказала правою рукою на крісло, що стояло навпроти її столу.
– Я чув, що ти вирішила обрати нового бету зграї. – сказав Ніко закривши двері кабінету, а потім підійшов до крісла та по-господарськи сів. – Ходять чутки, що бетою стане Майл. – його гримаса зморщилася, коли він вимовляв ім’я брата.
Ельза відірвала погляд від монітора та підвівшись сіла на край столу схрестивши руки на грудях.
– Нумо я вгадаю. – награно вдала ніби над чимось замислилася. – Ти прийшов, щоб я перед тобою відзвітувала? Хоча ні... Невже прийшов зарекомендувати на цю посаду себе? – Ніко не поспішав давати відповідь, а вовчиця не поспішала продовжувати розмову. – Можеш не відповідати. Ти втратив право на мою довіру, тому не сподівайся, що я забула про це. – вовчиця повернулася спиною до Ніко, щоб сісти у крісло, проте голос Ніко зупинив її:
– Звідколи у тебе прокинулися сестринські почуття до Майло? – на його обличчі з’явилася зла усмішка. – Ти ненавиділа його, не довіряла, а тепер хочеш зробити його бетою? Не знаходиш дивним? – з його обличчя не зникала самозадоволена посмішка. – Ельза перевела погляд на брата:
– Найгірше те, що людина, якій я довіряла домовилася про моє з Тео весілля не запитавши моєї думки. – вовчиця дивилася брату в очі. – Весь цей час я очікувала підступності не від того. Так, наші з Майлом родинні відносини ще ті атракціони, проте він хоча б має сміливість говорити мені правду в очі. І на відміну від тебе, він ніколи мені не брехав. А саме ці якості притаманні для бети. Я не хочу тримати поруч із собою вовка, який в будь-який момент може щось утнути за моєю спиною не поставивши мене до відома.
– Я зробив це заради всіх нас! – Ніко стукнув долонями по столу залишаючись стояти обпершись на руки. – Поглянь правді в обличчя, наший клан не впорається без допомоги Вільтонів, а твоїх сил не достатньо. Могла б подякувати, Ельзо. – вовчиця загарчала та схопивши Ніко за шию кинула його в бік дверей, від чого ті повалилися на підлогу.
– Не тобі було вирішувати долю клану, я довіряла тобі, а натомість ти вирішив підкласти мене під Тео?! За це я тобі маю дякувати?! – Ельза підійшла до Ніко, який лежав на підлозі та присіла навшпиньки. – Я буду захищати кожного, хто належить до нашого клану й ти не виключення. Проте, наступного разу раджу підбирати слова, інакше пошкодуєш. Забирайся! У мене й без тебе вистачає головного болю. – Ніко не став сперечатися із сестрою й підвівшись на ноги швидко спустився на низ.
Вовчиця продовжила працювати у своєму кабінеті й навіть не помітила як почало темніти. Вона поглянула у вікно відсунувши ноутбук трохи далі від себе. Так вона просиділа недовго. Вона спустилася на перший поверх й нікого не побачила, всі вже полягали спати. Тихо зачинивши двері будинку Ельза попрямувала стежиною, що вела до річки. Місяць освітлював дорогу, коли вона прийшла на місце, то вирішила освіжитися скупавшись у прохолодній воді. Вона скинула одяг та не поспішаючи ступала по воді, доки повністю не занурилася в річку. З цим місцем пов’язано немало спогадів про Лайзо, саме тут вони вперше поцілувалися. Ельза вийшла з води та хотіла була йти додому, проте щось її зупинило. Вона повернула голову на стежину, що вела до будинку Лайзо й не змогла стримати порив піти в той бік. Вовчиця підійшла до дверей будинку, який не давав признаку, що там хтось є. Штовхнувши легенько двері дівчина зрозуміла, що вони зачинені, вона підійшла до клумби та підняла камінь під яким лежав запасний ключ. У неї з’явилося відчуття ніби хтось пропалює їй спину поглядом, проте обернувшись нікого не побачила. Відчинивши двері вона відчула знайомий запах, весь будинок мав його аромат. Вона не увімкнула світло, адже й так все чудово бачила в темряві. Присівши на диван вона закинула голову на спинку й не помітила як задрімала. В її ніздрі врізався запах, від чого вона прокинулася. Оглянувшись навколо вовчиця не побачила живої душі, проте вона зрозуміла, що більше тут не сама.
– Що ти тут робиш? – продовжуючи сидіти на дивані запитала Ельза. – Стежиш за мною?
– Вдома тебе ніде не було. Не тяжко здогадатися, що ти прийдеш сюди. – в голосі Тео не приховувалося роздратування.
– Що ж це за термінова справа, яка не могла почекати до ранку? – дівчина повернула голову на вовка та не спускала з нього очей дивлячись як він підходить ближче.
– Мені не потрібен привід, щоб побачитися зі своєю нареченою, люба. – на куточках губ виднілася посмішка, яка не приховалася від Ельзи.
– Навіщо тобі це? – вовчиця підвелася та підійшла до Альфи дуже близько. – Тобі немає вигоди від цього шлюбу, клан Вільтонів й без того має достатній вплив та могутність. То навіщо ти влаштував цю нікому не потрібну гру? – вона підняла очі на вовка та дивилася очікуючи відповідь.
Тео торкнувся долонею її підборіддя та пильно дивився в її очі, а потім ніжно поцілував її в лоб.
– Коли ти вперше приїхала з батьком в моє поселення, то я дещо зрозумів. – він провів носом по її скроні вдихаючи її аромат спускаючись до вуха. – Ти будеш моєю, а я не кидаю слова на вітер. – Ельза не встигла нічого сказати, оскільки Тео перетворившись у вовка зник з будинку не даючи Ельзі відповідей, які вона хотіла почути, лише залишив більше запитань в її голові.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва», після закриття браузера.