Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Ельза розплющила очі та оглянулася навколо. В кімнаті нікого не було, вона вирішила піднятися, проте рани нагадували про себе. Вовчиця все ж таки підвелася та зіскочила з ліжка. Вона намагалася прислухатися, щоб зрозуміти чи є хтось поряд. Ельза була ще слабка, тому не могла використовувати свої здібності на повну, проте за дверима вона відчула серцебиття. Підійшовши до дверей вона повільно штовхнула їх рукою, щоб розгледіти хто там. Та їй перегородили шлях два перевертні. 

– Тео наказав нікуди не випускати вас та покликати його, коли ви прокинетеся. – почувши це вовчиця погрозливо загарчала на вовків тримаючись за грудну клітку, яка ще пекельно боліла. 

– З яких це пір він віддає мені накази?! – вона дивилася на вовків по черзі та повільно переступаючи з ноги на ногу продовжувала наближатися до них. – Альфа не виконує накази іншого Альфи.  
Ельза поглянула в очі одному вовку, а потім перевела погляд на перевертня, що стояв ліворуч від неї використовуючи свій гіпноз. Вона була слабка, проте гіпноз подіяв на них. 

– Скільки я спала? – вона не відводила очей від здорованя чекаючи відповіді. 

– Шість днів. – від почутого вовчиця аж відсахнулася, проте швидко взяла себе в руки. 

– Відійдіть та не смійте слідувати за мною. – вона відштовхнула їх в сторону та повільною ходою направилася на вихід, а перевертні продовжували стояти біля кімнати не в змозі не підкоритися гіпнозу Альфи. 
Вовчиця пішла в ліс, знайомою для неї стежиною. Вона сичала від болю, проте не зупинялася. В очах все пливло та вона йшла по сліду знайомого їй запаху. Ельза спіткнулася та впала на землю ослаблена, вона побачила, що кров на бинтах почала проступати. Та це не зупинило її, вона піднялася на тремтячі ноги та продовжила йти до будинку Лайзо. Вона прагнула переконатися, що він живий. Адже, Тео попереджав, що зробить, якщо Ельза продовжить бачитися з ним. 
Прийшовши до будинку вона побачила світло у вікнах, тому підійшла до дверей та постукала. Лайзо відчинив й побачивши Ельзу нахмурив брови та коли він помітив кров на бинтах, яка була свіжою, то на його обличчі гнів змінився на переживання та страх. Він обережно підхопив її на руки та підніс до гостьового дивану, куди обережно поклав її. 

– Ельзо, що з тобою трапилося? Я телефонував тобі, проте ти не відповідала. – він взяв її руку та притулив до своїх губ поцілувавши їх. 

Вона не поспішала відповідати лише доторкнулася долонею його обличчя та дивилася в шоколадні очі коханого, не в змозі відірвати погляду. 

– Я ніколи не зможу забути тебе, Лайзо. – вона підвелася та сіла на диван. – І пробач за те, що я зроблю. – її очі стали скляними від сліз, що почали поступати. 

– Чому ти говориш так, ніби прощаєшся зі мною? – брови чоловіка зігнулися на переніссі від гніву та нерозуміння. Ельза не дала відповіді на його питання. Вона подалася на зустріч до нього та поцілувала владно, наполегливо. Їй довелося змусити себе відсторонися від його губ та ледве прошепотіти: 

– Пробач. – вона поглянула в його очі та використала гіпноз на Лайзо.  

– Ти ніколи не бачив мене та не кохав, ти не знаєш мого ім’я та ніколи не повернешся сюди. Зітри всі спогади про мене, збирай речі та їдь якнайдалі звідси. – щойно вона сказала останні слова, то вибігла з будинку не оглядаючись. Наміру повертатися до лікаря в неї не було. Вона прагнула побути на самоті, у своїй кімнаті. Сльози обпікали її ланіти, хоча вона з усіх сил намагалася тримати їх в собі. Зайшовши до будинку вона відчула присутність Тео, його запах врізався в ніс. Та зараз їй було байдуже на нього, вона не звернула уваги на вовка, який сидів у вітальні, а попрямувала на верх. Ельза схопилася за грудну клітку відчувши сильний біль, проте глибоко вдихнувши вона обперлася на поручні сходів та продовжила підійматися залишаючи на поручні сліди крові. 
– Навіть, не привітаєшся з майбутнім чоловіком? – Тео піднявся з дивану та підійшов ближче. 

Ельза ледве стояла на ногах, лише поручень не давав їй впасти. Вона повернулася до свого настирливого співрозмовника 

– Та пішов ти. – вона сказала це дуже холодно, без злості та емоцій. Вовчиця продовжила підійматися сходами, проте зупинилася після слів, які їй кинув у спину Тео:

– Невже ти настільки ненавидиш мене? – Ельза обернулася до Альфи та зробивши пару кроків йому на зустріч поглянула в очі. 
– Я теж вважала, що ненавиджу тебе. – вона відвела погляд в бік та продовжила. – Проте, дещо зрозуміла. – знову поглянула  на вовка. – Ненависть - занадто сильне почуття, Тео. Для ненависті має бути вільне місце. –  вовчиця продовжувала спостерігати на хмуре обличчя чоловіка. – Єдиний, кого я кохаю залишився в моєму серці, він заполонив його своєю любов’ю, тому в моєму серці немає місця, навіть, для ненависті до тебе. – вона розвернулася та піднялася у свою кімнату, а за мить, вона почула гуркіт. Ельза прилягла на ліжко та й не помітила, як заснула.