Читати книгу - "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"

- Скоріше б!

Ах ось воно, отже, як! Шкода, що "зв'язалася з ним"? Цікаво!

- Я вже подала на розлучення, Арсе. А прийшла щоб дізнатися, ми з тобою як ділитимемо бізнес - полюбовно, навпіл і швидко чи довго і через суд?

Ні, ну вона дуже офігіла! Арс відчув, як його очі наливаються кров'ю від гніву.

- Бізнес тобі, так? Ти не копійки від мене…

- Від тебе мені нічого не треба. Тільки дівоче прізвище. А своє я заберу. Половина бізнесу за законом моя. Якщо не більша частина з огляду на те, скільки я вклала в його розвиток, що дуже легко довести, Арс. Але в тебе є вибір: домовляємося самі чи через суд!

- Он воно як, ага? Тебе тільки це хвилює! Бабло моє! А так натурально жертву з себе зображала, аж мене сумління замучило.

- У тебе немає сумління, Арсе. Якби воно було, ти б спочатку зі мною розійшовся, а потім залазив би на цю дівку!

Раніше вона такою не була. Це точно. Ну або майстерно вдавала. Стерво! Як він міг не помічати?

- Повторюю для тупих - ти від мене ні копійки не отримаєш, Ево!

- Окей, я тебе почула. Готуйся до суду, Арсе! І, зроби ласку, не розвали тут усе остаточно. А то, знаєш, Наталка може й добре ноги розсуває, але мої функції не потягне своїми курячими мізками. Як і ти.

- Це ми ще подивимось. І, до речі, тебе звільнено, - він порився в паперах на столі і, діставши один з них, простяг Евеліні. - Ось, ознайомся з наказом. І трудову свою забирай. Що очима плескаєш? Чи не знала, що ти тут найнятий співробітник? Ніхто й звати ніяк…

Вона взяла до рук документ, пробігла очима.

- За порушення трудової дисципліни? Серйозно?

- А де ти шарахалася тиждень, м? – криво посміхнувся він. - Все чесно.

- Ну, ти і придурок.

- Ага.

- Тільки це нічого не змінить, - вона засунула трудову книжку в сумку, - Все, давай!

Розвернулась і з пафосним виглядом пішла. Арс з хвилину так і стояв, тупо дивлячись на двері, що зачинилися за майже колишньою дружиною. Реально не міг повірити в те, що трапилося. Ось вона, Евеліна, яка, значить… Вся у свою матусю-завучиху. Таке саме стерво. А він ще переживав, не знав як сказати про Наталю та дитину. До розмови з дружиною готувався так і сяк. Все ж таки не чужі люди, багато років разом. Дурень!

У двері тихенько постукали. Шумно видихнувши і скуйовдживши волосся, він сказав, щоб заходили. Це була Наталка! Кішечкою ковзнула в кабінет і підійшла до нього.

- Любий, як ти? Що вона тобі наговорила? - пробелькотіла, заглядаючи у вічі знизу-вгору.

Наталка мініатюрна. Йому по груди. І така вся округла і при цьому витончена. Як лялечка порцелянова.

- Та все нормально, крихітко, - обійняв її і поцілував у губки-вишеньки.

- Я чула щось про поділ бізнесу… Вона це може?

- Та нічого вона не може, не хвилюйся. Так, просто скривджена баба, - мліючи від того, як сильно за нього переживає ця дівчинка, відмахнувся Дроненко.

- Правда-правда? Ти просто стільки років у це вклав, так тяжко працював… У мене серце розривається від думки, що ця жінка може забрати…

- Не забере, крихітко. Обіцяю тобі. Нічого в неї не вийде. Я скоро з нею розлучуся і одружуся з тобою.

- Правда-правда?

- Правда-правда! - обізвався Арс і знову притулився губами до губ своєї дівчинки.