Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Розділ 6. То як, з кінцями...?

-О, які люди і без охорони, - невдоволено промимрив він, - і чого ми притютюрилися?

-Стьопо, ти що, куку на муню? - прошипів за спиною Ляни Андрій, - це вже, знаєш, скидається на свинське ідіотство!

Стьопа млосно зиркнув на друга, але нічого не відповів.

Андрій з Танею розвернулися і пішли, сказавши лише: ,,Ми вас будемо чекати в їдальні’’. Роксоляна була вражена і розсерджена.

Друзі дивились одне на одного і мовчали. Стьопа вирішив порушити тишу першим.

-Ти якась дивненька, чесне слово, - почав він, - тільки 3 день, як в таборі, а вже встигла і зі мною, і з сусідками по кімнаті посваритися, - Стьопа глянув на неї з докором, але Ляна не побачила в його блакитних очах ворожості. - Я ж просто хотів тебе спитати…

-То чому ж ти Таню не спитав? Що, совість не дозволила? - засмучено вигукнула Ляна, - Спочатку з нею через вогнище стрибаєш, а потім кажеш мені, що тобі інша подобається… Я з тобою не розмовляла, бо уявила собі, як би почувалася Таня, побачивши тебе з якоюсь нендзою. А ще страшнішим для мене було б визнати те, що це я порадила тобі, як до тої наглоти клинці підбити.

Стьопа так подивися на Ляну, ніби в неї почався маразм.

-Ага, а тобі не здається, що… кхем… трохи ризиковано питати в дівчини, яка тобі подобається, як до неї краще залицятися?

Роксоляна вирішила, що або щось недочула, або щось недозрозуміла…

-Поясни? - очікувально попрохала вона.

-А якби Таня зрозуміла, до чого я веду? Я ще не знаю, як з нею поговорити. - задумано пробурмотів друг.

-Та як же? Ти сказав, що я тої… дівульки не знаю. І взагалі, я вважала, що ти мені більше довіряєш, а ти навіть не погодився сказати, хто та дівчина. Якось не по-дружньому виходить, Степанцю, правда? - і вона вперше за стільки часу посміхнулася.

-Ну, тобі довіришся, - пирхнув Стьопа, - я ж боявся, що… що ти Тані розкажеш, - і він винувато розвів руками.

Ляна вже не могла стримуватись. Вона розплакалась від щастя. Чому - сама не знала… Може, через те, що їй було так тяжко без Стьопиних жартиків ті нещасні два дні… А, може, тому, що Стьопі дуже небайдужа Таня, як і він їй! А, може, тому, що вона, як ніколи раніше, зараз розуміла, як багато в цьому світі важать любов, кохання і вірна, справжня, незламна дружба!

Стьопа розцінив її сльози по-іншому. Він налякано роззирнувся по кімнаті, ніби шукав когось, хто може дати пораду, як заспокоїти дівчину, коли вона плаче, і безпомічно звернувся до подруги:

-Йосиф-босий… Лян, ну ти чого? Я ж не хотів образити… Якби я знав, що ти так за мною бануєш, то швидше б зворохобився, - і він непевно всміхнувся.

-Босацюра ти, Стьопко, і збитошник, і… Ой та я навіть не буду казати, хто ти ще… - і Ляна кинулася його обіймати, - до речі, я таки розповім Тані про те…

-НАВІТЬ НЕ ДУМАЙ! - заволав Стьопа. - Не думай говорити, бо я… я ще не знаю, що їй казати…

-Я все скажу за тебе, - засміялася Ляна.

-За мене вона скаже… Давай краще я з Андрієм поговорю! - і він єхидно вишкірився.

Ляна ніби закам’яніла.

-А давай без ,,давай’’, - суворо промовила вона, а повагавшись - запитала, - та й звідки ти…?

-Я побачив твою фотографію у нього в портфелі, - самовдоволено проголосив Стьопа, - а ще червону помаду на губах після лісу. Ви ж цілувалися, я правильно здогадався? - і він насмішкувато підморгнув Ляні, яка вже нівроку почервоніла. - Слухай, але в мене є одне питаннячко… Ти точно знаєш, що я теє… Подобаюся Тані?

-Знаєш, знаєш. Ти, Стьопко, справді недолугий, якщо досі цього не помітив, - і вона теж вишкірилася на всі свої біленькі, рівнесенькі зубки.

-Ой-йо-йой, від недолугої чую!

Раптом Стьопа скривився і вхопився за голову. Це Ляна зафігачила йому добрячого потиличника.

-За що?! - у розпачі крикнув він.

-За все хороше, - перекривила його Ляна і залилася радісним сміхом.

-Та ти вже задуже розбухарилася, халамиднице! - друг теж зареготав. - То як? З кінцями? Чи, може, мир, дружба, шоколадка?

-Опа! То ти мені ще й шоколадку спрезентуєш? - вона простягнула руку. - Вельмишановний Степане Богун, ви були останнім хамлом, паразитом і профаном, але все це я вам добродушно пробачаю!

-Хто що любить, а циган коні! Добре, куплю я тобі ту чикуляду. - і Стьопа потис Лянину руку. - Пішли вже, махінаторко, бо Таня з Андрієм подумають, що ми позабивали одне одного.

-Вже йдемо? Не багато й часу пройшло, хоча обід, мабуть, подали давно.

-А ти, напевно, думала, що ми тут до другого пришестя будемо сидіти? Там обід не те, що подали, його вже та вся голота доїдає, і нам з цілого добра лишаться тільки кісточки й трохи води із цієї поганющої бульби… Тому - ноги в руки, тай чухраємо до їдальні, якщо не вельми прагнемо потім пальці з голоду смоктати.