Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 7. Подорож до Дністра.
Як не дивно, Таня не допитувала Стьопу з Ляною. Вона просто була щаслива, що ті знову примирилися. Тож зосталось два варіанти: або Тані однаково і для неї найважливіше, щоб її друзі були щасливі, або вона і так про все знає.
Ймовірність другого була вища, і це неабияк хвилювало Стьопу. Ляна кепкувала з нього, але водночас шкодувала його, бо бачила, як він всім цим переймається.
-Видно, братчику, Таня таки добряче запала тобі в серце, - жартував з товариша Андрій.
-Ти так повідаєш, що можна вирішити, ніби в тебе не те саме щастя, - і Стьопа штурхнув Андрія в плече, - Лянину фотографію ще в сумці носиш?
Ляна, яка стояла за деревами, тишком посміхнулася. Вона віднедавна тут… Просто побачила, як хлопці подалися в ліс. Пропонувала Тані піти за ними вдвох, але та не погодилась, бо мала якісь справи, тому Роксоляна сама пошкандибала у ці нетрі. І, власне кажучи, не даремно. Вона сяяла від щастя і задоволення. Шкода, що Таня не пішла. Подруга б радо почула ці Стьопині зізнання.
-Ой, та помовч, шалапудник, - відмахнувся Андрій, - таке питаєш… - а по хвилі додав, - може і тримаю. А ти, напевно, хотів, щоб я твоє фото носив?
І вони обидва зареготали.
,,Так збоку на них подивишся, - подумала Ляна, - ну як брати!’’
Вона хотіла вже вертатися до табору, бо скоро мав починатися обід. Якщо бути відвертою, то Ляна сиділа в цьому таборі, либонь, тільки заради їжі.
Останнім часом годувати почали набагато краще. А от все інше - не змінилося. Щоранку одне й те саме - зарядка, біг. Потім якісь естафети, купання в басейні, далі - всі розходяться по будиночках або гуляють, чекаючи обіду.
Гуляти теж можна тільки по околицях. Це сама територія табору і якийсь шматочок лісу, а далі - зась.
Ляна тихенько покрокувала назад, та, як тільки трохи пройшла… Хрусььь!
Це була якась суха, триклята гілка з дерева! Дівчина злякано озирнулася на друзів, що уважно прислухались.
-Гов, хто там? - крикнув Андрій.
Тікати сенсу не було, тож Ляна з незалежним виглядом вийшла з-за дерев.
-Котляревський! - жартома відказала вона. - Я прийшла по вас, бо скоро обід, а ви тут лісом розгулюєте.
-Ти давно прийшла? - запитали хлопці в один голос.
-Та от, щойно. - з усмішкою сказала Роксоляна. - Ну, довго ми ще будемо тут вистоювати? Шнеля, шнеля! Рухайте ногами!
І вона розвернулася, пішовши перед друзів, які недовірливо на неї поглядали.
-До речі, пан Семен казав, що скоро ми маємо їхати кудись. Здається, на Дністер. - повідомила Ляна друзям.
- Пан Семен - це той цибатий дивак? Вожатий наш?
-Ой, Стьопко, Стьопко… Вже як тиждень тут крутимося, а ти дотепер забуваєш, хто такий Семен?
-То Семен чи пан Семен? - єхидно мримружив одне око Степан.
-Він, може, й пан… А от тебе, Стьопо, паном назвуть або ті, хто ніколи до того панів не бачив, або цигани, аби гроші видурити. Хоча так подивишся - тяжко сказати, що ти дуже честолюбний і орудуєш всеукраїнською мережею банків, - лукаво пирхнула Ляна, відфутболюючи заразом гілки од хащів.
***
Роксоляна розповіла Тані про те, що почула в лісі. І хоч Стьопа не подякував би дівчині за розкриття свого ,,секрету’’, але вона знала, що Таня буде всім цим приємно вражена.
Ввечері усі зібралися в тому самому клубі, де на самому початку оголошували про збір телефонів. Стьопа з Андрієм засмучено обзиралися, згадуючи миті прощання зі своїми безцінними гаджетами у стінах цього жахливезного будинку.
-Дорогі діти, - почав вожатий, - вас зібрали тут для того, аби повідомити про завтрашню подорож. Ми поїдемо на річку Дністер, прогуляємося там, проведемо день за ловінням риби і смаженням шашликів…
-Мені вже не подобається ця ідея, - скривився Стьопа, - пан Семен, - особливо наголосив він на імені вожатого, - ще там втопиться, і на тому буде шлюз! А потім до нас з притензіями: діти, та ви мали його витягати, діти, та вам треба було його пильнувати…
Всі заусміхалися. Аж тут…
-Ай справді, нащо нам цього Дністра? І той вожатий повеселитися не дасть.
Друзі озирнулися. Позаду них сиділа якась дівулька років 15-ти з білим волоссям і дивовижно синіми очима. Але ці очі були холодні, а від погляду аж мурашки бігали по шкірі.
-Я - Інна, - і дівулька простягла Стьопі руку.
-Ем… Привіт, я Степан, - і він одразу відрекомендував решту компанії, - а це Андрій, Ляна і Таня, - Танине ім’я Стьопа промовив якось по-особливому лагідно.
-Приємно, - сказала Інна, але приємно їй точно не було. Її, на перший погляд, миле личко скривилося, і вона стала схожа на спотворену копію ляльки барбі.
Дівчата промовчали. Вони лише перезирнулися й відразу зійшлися на одному: ця мамзелька нічого доброго їм не обіцяє.
-Отож, завтра о 10:00 виїжджаємо. Зберіться, візьміть з собою зручний одяг і хороший настрій. Дякую за увагу! - закінчив свою промову вожатий і дозволив усім виходити надвір.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко», після закриття браузера.