Читати книгу - "Під льодом, Olha Alder"

Магнус беззвучно кричав, втрачаючи сили, повітря та час. Він бився руками об внутрішню сторону крижини, розбиваючи кісточки в кров, яка тяглася за ним слідом у темних холодних водах. Його тіло важчало. Одяг, що набрався води, і трохи великі черевики тягли його вниз. Його повіки закривалися.

Магнус заплакав, але його сльози змивала вода озера.

Він майже здався, але тонке місце на льоду раптом проломилося. Він вирвався з глибини, кашляючи і задихаючись, ранячи долоні, хапаючись за краї ополонки. Туфля наступила йому на голову.

Обличчя Ларса скривилося від огиди, і він наступив брудним черевиком на маківку зі сплутаних світлих мокрих волосся, що потемніли від води.

Магнус схопив його за ногу.

Альфа похитнувся, захитався і впав, розбиваючи своїм важким тілом третю ополонку.

Магнус поринав все нижче до дна, відчайдушно чіпляючись за ногу професора, який намагався виплисти. Той тряс ногою, але все ж таки не міг позбутися набридливого студента.

Ополонка зникла з виду, і вони обидва опинилися під льодом. Магнус більше не чинив опору. Він лише тримав Ларса Нордхейма за ногу. У темряві, що настала, він перестав боротися.

Лід розбився прямо над головою Магнуса, подряпавши його гострим краєм по маківці. Нова біль змусила його відкрити очі й побачити простягнуту руку.

Він схопився.

Тяжке тіло не хотіло докладати зусиль. Його тягла інша людина. Світле волосся, вологе, від поту, що проступив, чоло, іскристі сині очі, в яких читався первісний жах. І знайоме обличчя.

— …Бе, — булькнув Магнус, кашляючи та відпльовуючи воду.

Вони сиділи на крижині — обійнявшись, і довго дивилися на те, як чуже масивне тіло спливало все далі.

— Якщо довго сидіти на березі річки, то можна побачити, як повз пропливе труп твого ворога.

— Я не хотів його вбивати, — ледве чутно прошелестів Магнус синіми губами. — Але я хотів, щоб він помер.

— Нічого… Це нічого… Головне, що ти в порядку.

— Я теж не… — Магнус слабо усміхнувся і заплющив очі. — Просто запиши мене на операцію з видалення органів омеги…

— Чш… Ти не винен. Ти не винен. Бети — сильна стать. Ти впораєшся, — Берт похитував його на руках як маленького, утішаючи й прохаючи.

Магнус засинав.

Вдалині чувся шум сирени.

Кінець